"Ось джерело, облаштуй його, криницю зроби - і воно вдарить на повну силу.

Зроби витоку і купальню восьмигранну, щоб праворуч люди входили, а ліворуч виходили. Ми будемо прибувати сюди до купальні, як люди купатимуться."

Свята Трійця

10 вересня - пам'ять преподобного Іова, ігумена Почаївського

Преподобний Іов Почаївський

Крім печерських подвижників, наша земля знає ще багато святих, що нетлінно спочивають, і серед них ім’я нашого славного земляка, преподобного Іова, ігумена Почаївського.

Народився преподобний у 1551 році на Покутті в Галичині в побожній християнській родині. При святому хрещенні хлопчика назвали Іваном, на честь пророка та Предтечі Господнього Іоана.

З раннього дитинства Іван увібрав у себе дух батьківської побожності, щирості й любові до Бога та Православної Церкви. Приклади великих християнських подвижників, насамперед тезоіменитого йому Предтечі Господнього Іоана, пізніше твори преподобного Іоана Ліствичника, житія преподобних Сави Освяченого та Іоана Дамаскіна були азбукою християнського благочестя для майбутнього Преподобного. “Малий літами, але досконалий розумом”, як пише його біограф Досифей, хлопчик вже тоді відрізнявся від звичайних дітей своїми високими духовними прагненнями.

 Прагнучи самітництва та пустельного подвижницького життя, у десятирічному віці хлопчик таємно покидає батьківську оселю і вирушає до найближчого Угорницького Спасо-Преображенського монастиря, що знаходився в Галичині, у Карпатських горах. Тут майбутній чудотворець настільки перейнявся чернечим життям, що здобув повагу братії монастиря і в 12-ти річному віці був пострижений у ченці з іменем Іов. З цього часу перед просвітленим розумом інока постав новий великий взірець для наслідування – образ життя вітхозавітного праведника, багатостраждального Іова.

Не дивлячись на весь тягар чернечого подвигу, життя преподобного Іова після прийняття іноцтва було настільки чистим і бездоганним, що він став прикладом і взірцем для братії. Проводячи рівноангельське життя і зростаючи в чеснотах, Іов досягнув повноліття – 30 років та був зведений у священницький сан.

З часом слава про цього подвижника дійшла і до князя Костянтина Острозького. Тоді Дубенському Хрестовоздвиженському монастирю був потрібний досвідчений проповідник, туди й направляють преподобного Іова. У 1584 році Іов був обраний ігуменом Дубенського монастиря і правив там 20 років. Служіння було досить тяжке у зв‘язку з укладенням у 1596 році Берестейської унії і тиску католицької віри на Православ’я. Тоді Іов показує себе ревним захисником Православної віри у своїх проповідях і здобуває ще більшої слави. До святого за порадами приїжджало багато людей зі всієї України.

Але преподобний прагнув спокійного аскетичного життя і тому у 1604 році покидає Дубенський монастир, уславивши його над усіма монастирями того краю, і оселяється на Почаївській горі, яка була відома чудесним з’явленням на ній Матері Божої. Монахи там проводили затворницьке життя в окремих печерах і сходилися до церкви тільки на молитву.

Порядок життя монастиря тільки почав створюватися. Ми не знаємо імен перших насельників Почаєва, знаємо тільки, те, що на той час, коли преподобний Іов оселився на горі, братія була дуже небагаточисельною. Відчувши у Преподобному велику духовну силу, єдинодушно зі слізними проханнями поставила його ігуменом та начальником нововлаштовуваної обителі. Цікаво, що ні письмові свідоцтва, ні усні передання не зберегли ніяких свідчень про настоятелів, які б передували преподобному Іову. Преподобний Іов був першим справжнім організатором Почаївської обителі, що тільки-но виникала.

Подвижник, який шукав усамітнення, знову стає пастирем душ людських. Цього разу йому довелося прийняти на себе ще більше турбот і праці, ніж колись у Дубні. В обителі преподобний отець запровадив єдиний для всіх чернечий устав. Монастир він оточив огорожею і збудував Свято-Троїцький собор, а потім і ще шість менших церков.

Багато праці вклав Преподобний в устрій та процвітання дорученої йому Богом обителі. Він приймав участь в усіх монастирських роботах, в усе вникав, мав про все постійне піклування, подаючи братії приклад працьовитості та подвигу. Своїми руками копав городи, садки, насаджував, прививав, чистив, обкопував плодові дерева, копав та чистив монастирські ставки (вони збереглися дотепер), брав участь у будівництві гребель, і ніхто ніколи не бачив його бездіяльним.

Дбаючи про добру славу своєї обителі, Преподобний продовжував справу, яку він розпочав у Дубенському монастирі, – видання та поширення православних книг. Маючи тепер більше матеріальних засобів, він заснував при монастирі друкарню, що набула особливого значення для цілого краю. В той час, коли, за свідченням істориків, усі древні друкарні південно-західного краю Росії в першій половині XVII ст. поступово припиняли своє існування, на Волині була тільки одна «слов’яно-руська друкарня Почаївська».

В Почаївській друкарні видавалися книги проти помилок і неправдивих вірувань протестантів, католиків та уніатів, а також різні молитви, послання, проскомідійні листи, і взагалі все, необхідне для задоволення духовних потреб православних.

Преподобний Іов був вірним сином своєї вітчизни та народу. Коли гетьман Богдан Хмельницький підняв на боротьбу народ України, преподобний Іов давав у себе в монастирі притулок тим, кого війна позбавила дому й засобів існування, надаючи їм духовну та матеріальну допомогу. Багато з них не забули цієї любові та піклування Преподобного про беззахисних і по закінченні воєнних дій віддячували Почаївській обителі своїми пожертвуваннями на її благоустрій.

В Почаївському ігуменові ми бачимо поєднання рис характеру, властиве багатьом православним святим, яке досягається лише безперервною внутрішньою роботою та життям за Євангельськими заповідями. Твердість характеру поєднувалась у ньому зі смиренням, великою любов’ю до людей та повною незлобливістю. Так, одного разу, заставши чоловіка, який крав монастирську пшеницю, Преподобний сам допоміг йому перекинути на плечі наповненого краденим зерном мішка, тільки нагадавши йому про заповіді Божі та Страшний суд, коли кожен повинен буде дати відповідь за вчинене. І злодій, розкаявшись, впав до ніг святого. Був же він людиною відомою в окрузі і тому більше за все боявся розголошення свого вчинку. І Почаївський ігумен зберіг його таємницю - житіє, що згадує цей епізод, так і не розкриває імені тієї людини.

Був Преподобний миролюбивим, небагатослівним та мовчазним, наслідуючи приклад від преподобних Сави Освяченого, Петра Афонського, Антонія Печерського та ін., що за словами Досифея, тільки і можна почути було від нього : «Господи Ісусе Христе, помилуй мене…»

Внутрішнє життя православних святих найчастіше залишається таємницею, яка відома тільки Господу. Про неї до нас доходять лише окремі свідоцтва: розповіді учнів, повчання, що народилися з досвіду молитви. У випадку преподобного Іова таким свідоцтвом стала відома його печера, куди повзком і зараз може залізти не без зусиль не будь-яка людина, і де неможливо ні зручно сісти, ні лягти, ні випростатися. Кожен, хто побував в ній, пам’ятає її слизькі стіни та відчуття повної замкненості й тісноти, що мимоволі наводять на думку про гріб і кінець людського життя…

Серед таких подвигів від довгочасного стояння ноги Преподобного так набрякали, що вкривалися ранами, сліди від яких дотепер залишилися на нетлінних мощах його. Так молився він, за словом його учня Досифея, “о благостоянии мира во зле лежащего”, а одного разу бачив Досифей, як незвичайне світло осяяло печеру Преподобного під час молитви і протягом двох годин світло це, що виходило з глибини печери, освітлювало протилежний бік церкви.

Так усе життя Преподобного проходило в молитвах, подвигах, в піклуванні про добрий лад Дубенського та Почаївського монастирів, а головним чином, у захисті Православ’я від католиків, уніатів і сектантів, які намагалися відірвати український народ від Православної віри. Серед великих подвижницьких трудів, серед постійних тривог і турбот минали роки життя Преподобного. 27 жовтня 1651 року столітній старець, відслуживши останню Божественну літургію, перейшов від тимчасового життя до вічного блаженства. Іноки з щирими сльозами погребли виснажене подвигами тіло свого великого наставника й отця, але воно недовго перебувало в землі.

Господь прославив угодника Свого даром чудес і нетлінням мощей. Сім років і дев’ять місяців пролежало тіло преподобного Іова після його погребіння. За переданням, в цей час люди іноді бачили незвичайне сяйво над його могилою.

І ось одного разу Преподобний явився у сонному видінні тодішньому київському митрополиту, Діонісію Балабану з такими словами: "Звіщаю твоєму Преосвященству, що Бог бажає відкрити кості мої". Митрополит був людиною не схильною до марновірства та досить освіченою, і хоча він і впізнав старця, але не поспішав одразу вірити і слідувати снам. Видіння повторилось ще раз,  і втретє преподобний вже пригрозив владиці бідою, і тоді той зрозумів, що сни ці були "за Божим велінням".

Того ж дня митрополит вирушив до Почаївської обителі і, розвідавши про життя почилого ігумена, наказав негайно відкрити його гріб. Мощі було знайдено "без жодного тління, ніби в той час поховані, і сповнені невимовного благоухання". З належними почестями перенесли їх до церкви Святої Трійці й там поставили для всенародного поклоніння. Цей день став великим святом не тільки для Почаївського монастиря, але і для всіх православних  людей  Західної України.

Незабаром після цього в обитель приїхала на прощу Єва Домашевська. Вночі вона побачила, що в Троїцькій церкві сяє світло і почула спів. Її служниця Анна пішла дізнатися, яке служіння відбувається, і з дивом побачила, що церковні двері відчинені, а посеред церкви, між двома ангелами, молиться в надзвичайно світлих шатах преподобний Іов. Звернувшись до дівчини, він наказав їй покликати ігумена Досифея, в цей час безнадійно хворого, і дав їй для нього плат, змочений миром. Хворий, отримавши цей плат, помазався ним і одужав.

Коли Почаївський монастир взяли в облогу татари, насельникам на допомогу прийшла Сама Цариця Небесна з ангелами. Вона покривала святу обитель Своїм омофором. Біля ангелів був і преподобний Іов. Він молив Богородицю не віддавати монастир ворогам. І сталося так. Загарбники, уражені своїми ж стрілами, панічно тікали з Почаєва.

На свято знайдення мощей преподобного Іова, до Лаври щороку звідусіль сходиться велика кількість людей молитовно вшанувати пам'ять великого подвижника та борця за Православ'я, за віру і волю рідного народу. Тепер мощі угодника Божого спочивають у храмі, присвяченому його імені, поруч із тією печерою, де він ніс свої молитовні подвиги.

Пам'ять преподобного Іова Почаївського згадується 19 травня та 10 листопада, знайдення мощей - 10 вересня (за новий стилем).

Молитва до преподобного отця нашого Іова Почаївського

О, всесвятий і преславний угоднику Божий, преподобний отче наш Іове, постійний за нас до Господа молитвеннику і теплий за душі наші заступнику; до тебе нині з розчуленістю звертаємося і, згадуючи подвиги і чудеса, які ти ство­рив і твориш на землі, просимо і молимо твою благість: як твердо і непохитно ти потрудився у вірі Христа Бога нашого і її до кінця в собі й у всіх ближніх твоїх цілою і неушкодженою зберіг від усяких нападів ворожих і єресей розтлін­них, так і нас у православ'ї і однодумності укріпи, відганяючи твоїми молитвами всяку темряву невір'я і неправомислення від сердець і думок наших. Ти послужив Господу і Богу твоєму благими ділами і самозреченням у трудах, нічних молитвах і пості, настав і нас на путь усяких чеснот і благості, визволяючи від спокус і гріхів, що віддаляють нас від Бога і опускають у безодню зла все життя наше; ти колись явився з Пречистою Дівою Богородицею на верху гори Почаївської, щоб спасти твою обитель від нашестя і оточення агарянського, і нині прийди на поміч Богом береженій Україні нашій проти усіх ворогів наших зовнішніх і внутрішніх, утверджуючи мир і спокій на землі нашій, щоб твоїми молитвами і заступництвом ми тихе і безмовне житіє прожили у всякому благочесті й чистоті. І всім, хто до тебе вдається і припадає до раки чесних і многоцілющих мощей твоїх і твоєї допомоги і заступництва потребує незаздрісно, подавай невичерпні милості; не залиш і нас сиротами і безпомічними, що молимося тобі, визволяючи від усякої скорботи, гніву і недолі, від голоду, згуби, землетрусу, повені, вогню, меча, нашестя іноплемінників і міжусобної боротьби. Так, угоднику Божий, зглянься милостиво від престолу Царя слави, Якому ти нині предстоїш з архангелами і ангелами і зі всіма святими, на обитель твою Почаївську, якою ти мудро правив, укріпивши її всехвальним і дивним твоїм житієм, і збережи її молитвами твоїми, і всяке місто, і країну, і всіх усюди: на морі, на суші, в повітрі, в пустелях і в ув'язненнях різноманітних, що тебе закликають, від усякого видимого і невидимого зла; щоб так твоєю допомогою і заступництвом спасенні, у цьому віці і після кінця життя нашого сподобилися разом з тобою славити і оспівувати всечесне ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа навіки-віків. Амінь.