"Ось джерело, облаштуй його, криницю зроби - і воно вдарить на повну силу.

Зроби витоку і купальню восьмигранну, щоб праворуч люди входили, а ліворуч виходили. Ми будемо прибувати сюди до купальні, як люди купатимуться."

Свята Трійця

ОСОБЛИВОСТІ БОГОСЛУЖІННЯ СТРАСНОЇ СЕДМИЦІ

ОСОБЛИВОСТІ БОГОСЛУЖІННЯ СТРАСНОЇ СЕДМИЦІ

Після Вербної неділі настає Страсний тиждень. Таку назву цей тиждень має тому, що він присвячений споминам про останні дні земного життя Спасителя: Його страждань, хресної смерті і поховання.

За величністю згадуваних подій усі дні Страсного Тижня називаються Великими. Особливо зворушливі споминами, молитвами і співами останні три дні.

Понеділок, вівторок і середа цього тижня присвячені згадуванню останніх бесід Господа Ісуса Христа з народом і учнями. Відтак, у євангельському читанні і церковних співах на утрені та літургії у Великий Понеділок згадується висушення смоковниці (Мф. 21:18 - 43). У Великий Вівторок – бесіди Ісуса Христа про Страшний Суд, притчі – про таланти і про десять дів (Мф. 25). У Велику Середу – помазання ніг Христа на вечері у Вифанії і зрада Іуди (Мф. 26: 1 – 16).

У Великий Четвер згадується Тайна Вечеря і встановлення Таїнства Причастя. Зворушливий спів ірмосів канону і стихир мимоволі переносить слухачів до тієї великої справи, яка здійснювалася на Тайній Вечері. Літургія (св. Василія Великого) у Великий Четвер (як і у Велику Суботу) звершується разом з вечірнею.

Утреня на Велику П’ятницю завжди здійснюється звечора у четвер (за вимогою Церковного уставу, о другій годині ночі – відповідає сьомій годині вечора) і називається стоянням, або “Страсті Господні”. На Утрені Великої П’ятниці читаються дванадцять Євангельських читань, які віруючі слухають із запаленими свічками – на знак того, що світло Божества в Ісусі Христі не померкло і під час Його хресних страждань. В них розповідається про страждання Спасителя, починаючи з останньої бесіди з учнями на Тайній Вечері і закінчуючи похованням Його в саду Йосифа Аримафейського і призначенням воїнської сторожі до Його гробу.

У Велику П’ятницю літургія, як образ Голгофської жертви (хресних страждань і смерті Христа), не служиться, але здійснюються особливі Царські часи з читанням вибраних псалмів, паремій, Апостола і Євангелія на кожній годині і співом зворушливих тропарів і стихир.

О 9-ій годині ранку, тобто о 3-ій годині після полудня (година хресної смерті Господа Ісуса Христа), у Велику П’ятницю служиться урочиста вечірня з читанням паремій (пророчих), Апостола і Євангелія. А в кінці вечірні після співу “Тебе, що зодягаєшся у світло…” урочисто відбувається винесення плащаниці (зображення Христа, який лежить у гробі) з вівтаря на середину храму при співі “Благообразний Йосиф…”, чим зображається зняття з Хреста тіла Божественного Страждальника Йосифом і Никодимом. Плащаниця кладеться на особливо приготовленому столі (гробниці), і всі поклоняються перед нею, цілуючи рани зображеного на ній Господа – пробиті ребра, руки та ноги.

Плащаниця знаходиться посеред храму протягом трьох неповних днів, вказуючи цим на триденне знаходження Ісуса Христа у гробі.

Богослужіння Великої Суботи присвячено спомину перебування Ісуса Христа в гробі та Його сходження в пекло.

На Утрені, священнослужителі на головах виносять Плащаницю з храму, у спомин сходження Христа в пекло і перемоги Його над пеклом і смертю.

Після внесення Плащаниці у храм, вона підноситься до відчинених Царських врат, на знак того, що Спаситель нерозлучно перебуває з Богом-Отцем, і що він, своїми стражданнями і смертю знову відкрив нам двері раю.

Ввечері читається книга Діянь апостольських. Приблизно біля 23 години служиться Полунощниця, на якій Плащаниця переноситься із середини храму у вівтар, на Престол, де вона і залишається до свята Вознесіння Господнього, в пам’ять сорокаденного перебування Ісуса Христа на землі після Воскресіння Його із мертвих. Після цього, віруючі побожно чекають настання півночі, коли починається світла, Пасхальна радість – Воскресіння Господа і Спасителя нашого Ісуса Христа.  Вона і є саме тою радістю, про яку сказав сам Господь: “І радітиме серце ваше, і ніхто радості вашої не відніме від вас (Ін. 16.22)”.