"Ось джерело, облаштуй його, криницю зроби - і воно вдарить на повну силу.

Зроби витоку і купальню восьмигранну, щоб праворуч люди входили, а ліворуч виходили. Ми будемо прибувати сюди до купальні, як люди купатимуться."

Свята Трійця

Молитва в житті християнина

Молитва в житті християнина

Найголовніша справа в житті – молитва,
a всі інші – справи другорядні
(Святитель Григорій Богослов).

“Молитва за своєю природою — це спілкування та єднання людини з Богом, а за своєю дією вона підтримує світ і поєднує його з Богом”, — каже св. Іван Ліствичник.

Як гімн молитві звучать слова одного зі стовпів Церкви — св. Івана Золотоустого: “Молитва — спасіння, безсмертя душі, незнищима сторона Церкви, страх для дияволів, а для благочестивих — спасіння. Що світло сонця для тіла, те молитва для душі. Немає нічого сильнішого від ревної і щирої молитви, вона — могутня зброя і велика охорона”.

Молитва дає християнинові ясність розуму, спокій духу, перемогу над пристрастями, мужність у стражданнях і надію вічного щастя.

Так само, як наше тіло щодня потребує для життя поживи, так і душа потребує молитви.

Про потребу і значення молитви дуже часто згадується у Святому Письмі: “І ви взиватимете до Мене, і підете, і будете молитися Мені, а Я почую вас,” – говорить Господь устами пророка Єремії (Єр., 29, 12). Спаситель Христос під час свого земного життя був у постійному молитовному єднанні із Своїм Отцем. “В ті дні, - розповідає євангелист Лука про один випадок, - зійшов Він на гору помолитися, і пробув всю ніч в молитві до Бога” (Лк., 6, 12).

Молитися навчали і Апостоли. “Чи страждає хто з вас? Нехай молиться. Чи тішиться хто – нехай співає псалми”, - говорить апостол Яків (Як. 5, 13). А апостол Павло закликає: “Безперестанно моліться. Подяку складайте за все”.

Христова Церква навчає нас, що з молитвами потрібно звертатися і до Пресвятої Богородиці, Ангела Охоронителя, святих Апостолів, до святого, ім’я якого ми носимо, та до інших святих, просячи їх молитовного заступництва перед Богом.

Молитись треба благоговійно, без поспіху і з великою увагу.

Християнська молитва це є, перш за все, славлення Бога, подяка Йому не тільки словом і думкою, а й життям, всією своєю істотою. “Слава Богові за все!” - так завжди відповідав св. Іван Золотоустий на всі пригоди свого життя, з цими словами й помер на тяжкому засланні. І наш народ щиро пройнятий був постійним почуттям славлення Бога, подяки Йому. Зустрічаючись один з одним батьки наші звичайно віталися: “Слава Богу” — “Слава Ісусу Христу!” — “На віки слава!”

Людина сама по собі немічна не тільки тілом, а й душею, і потребує постійної Божої допомоги для зміцнення й перетворення душі. От чому християнин не тільки повинен безперестану славити Бога в молитві, дякувати Йому за все, а й звертатись до Бога з проханням про допомогу. Про ці прохання Христос сказав, щоб вони були короткі, без лишніх слів, “бо Отець ваш знає, чого вам треба, перше, ніж ви попросите в Нього” (Мат. 6. 8).

Які ж повинні бути ці прохання? Сам Христос коротко виклав їх: “Отче наш! Нехай святиться ім’я Твоє. Нехай прийде царство Твоє. Нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі”. Отже й усі прохання християнської молитви зводяться до того ж самого заспокоєння душі в Богові, цілковитого віддання себе і свого життя і всього світу на волю Божу, тобто й усі наші прохання мусять мати одну мету: праведність, спокій і радість у Святому Духові, зміцнення й перетворення нашої душі.

Хоч Бог чує кожну нашу молитву, ми не завжди дістаємо те, чого просимо. Цим не треба зраджуватися, а вірити, що це - на краще. З нашого вузького погляду нам часто не видно, що ми просимо чогось, що не було б нам на користь, або принесло б шкоду нашим ближнім. Треба мати тверду віру в те, що Господь завжди з нами, та що Він дає нам усе потрібне для доброго християнського життя.

Церква провадить людину на шляху її молитви та пропонує спертися на набутий молитовний досвід. Полягає він у тому, що треба відвести для розмови з Богом конкретно визначений час, мінімально – двічі на день, уранці та ввечері. Відповідно підібрані тексти вечірніх і ранкових молитов містяться в “Молитовнику”, де поміщено й інші молитви, які супроводжують життя віруючої людини упродовж цілого дня. Молячись частіше, ми поступово зближуємо між собою молитву і свої щоденні справи, щоб у перспективі молитва стала для нас важливою щоденною справою, а всі інші справи сповнилися духом молитви.

Щоб була постійність і безперервність молитовної праці, треба озброїтись терпінням і самопримушенням, зміцнюючись надією і упованням, що Господь, бачачи наш труд над молитвою, дасть нам істинну сердечну молитву.

Один старець-подвижник повчає: “Коли стаєш на молитву, не спіши, постій мовчки, доки не утихнуть почуття. Постарайся випровадити з свідомості всі турботи, враження, випадки минулого дня чи ранкову сонність. Згадай при цьому, до чого приступаєш і що хочеш здійснити, хто ти, і Хто Той, перед Яким ти будеш промовляти свої молитви, і що саме маєш сказати і як”. Великою бідою і гріхом є поспіх на молитві.

Православні молитви на кожен день мають велике значення в житті християнина. Вони постійно нагадують йому про Бога, є дієвою зброєю від спокус, від підступів лукавого. Бог неодмінно почує ваші прохання в тому випадку, якщо вони щирі і виходять від самого серця.

Справжня молитва створює особливу направленість життя християнина, визначає його вчинки, його поведінку.

Спільна молитва в храмі має велике значення у вихованні молитовного духу. Все у храмі – Богослужіння, обряди, священнодії – настроюють християнина на молитву. Під час церковної молитви не тільки люди возносять свої молитви, але і ангели припадають до Владики, і архангели моляться. Особливо велична, урочиста і спасительна для християн Божественна Літургія, коли людські серця підносяться до небес, і Господь сходить на животворчий престіл, здійснює величезне чудо Свого милосердя, перетворюючи хліб і вино у Свої Пречисті Тіло і Кров, удостоюючи віруючих причастя на відпущення гріхів і на життя вічне.

Триває Великий піст – особливий час для кожного православного християнина. Христос у Євангелії наголошує на взаємозв’язку між молитвою і постом для подолання впливу лукавого на людину, тобто звільнення від гріха: “Цей рід нічим не можна вигнати, тільки молитвою та постом” (Мр. 9, 29). Святі Отці підкреслювали невіддільність посту від молитви: “Наскільки відбереш від тіла, настільки додаси душі підживитися духовною силою”. Через піст ми стримуємо й обмежуємо “зовнішню людину”, щоб через молитву почала розвиватися “внутрішня”. Коли молитва відокремлена від посту, то внутрішня людина не має належних умов для розвитку.

В постійній молитві до Господа ми легко перейдемо через малі й великі випробування нашого щоденного життя, осягаючи вже на землі передчуття щастя, приготовленого Господом у вічності для своїх вірних послідовників: “Чого око не бачило і вухо не чуло, й що на серце людині не впало — приготував Бог тим, що Його люблять” (1 Кор. 2, 9).

 

Про молитву українською мовою

“Коли я молюсь чужою мовою, то хоч дух мій молиться, та розуміння моє залишається без плоду. Що мені робити? – Стану молитись духом та молитимусь і розумінням” (1 Кор. 14, 14 -15).

Так ще святий апостол Павло визнав за необхідне, щоб кожна молитва була перш за все зрозумілою для того, хто нею звертається до Бога. А коли ж наші молитви будуть найбільш зрозумілими для нас, як не тоді, коли ми будемо звертатись до Бога з молитвою нашою рідною мовою? Час уже нам, українцям, перестати слухати ту вигадку, нібито наша мова не священна і не достойна того, щоб нею молитися Богові, ніби вона придатна тільки для базарних та низьких життєвих потреб. Говорити і думати так – образа не тільки для нас, українців, а й для самого Бога, бо мови всіх народів мають одне джерело – душу людини, яка є образ Божий. Тому мова кожного народу є і повинна бути священною, та кожен народ, що себе і свою мову поважає, повинен вживати її не тільки для звичайних розмов поміж собою, а для молитовного славлення Бога. Перший приклад цього дали нам святі Апостоли, коли в час зішестя на них Духа Святого, заговорили різними мовами про величність Божу. “І парфяни, і мідяни, і еламіти, і мешканці Месопотамії, Кападокії, Понту, Фрігії, Памфілії, і єгиптяни, і араби почули від Апостолів кожен своєю мовою про величність Божу” (Діяння 2, 9-11).