"Ось джерело, облаштуй його, криницю зроби - і воно вдарить на повну силу.

Зроби витоку і купальню восьмигранну, щоб праворуч люди входили, а ліворуч виходили. Ми будемо прибувати сюди до купальні, як люди купатимуться."

Свята Трійця

Утішання засмученого (із творів святителя Димитрія Ростовського)

Засмучений: І я надіюсь на Господа мого, але від великого смутку нерідко приходить думка, що залишив мене Бог за гріхи мої – і я бентежусь.

Втішаючий: На це відповідаю тобі не своїми словами, а словами Златоуста: “Не варто сприймати спокуси, які нам посилаються, за ознаку того, що Бог нас залишив і зневажив – навпаки, це найбільшою мірою свідчить про Господню опіку над нами, тому що, допускаючи спокуси, Він очищає гріхи наші”. Отож, знай, що ти не лише прощений Богом, але Він ще й перебуває з тобою, очищаючи гріхи твої. І як же Він залишить Свого вірного раба, про якого піклується більше, аніж мати про своє немовля? Послухай, що Він каже устами пророка Ісаї:

Засмучений:(крізь сльози) Невже і я не забутий Господом Богом, незважаючи на гріхи мої? Невже піклується Він і про мене грішного? Тож вірую невимовній доброті і людинолюбству Його, що Він і мого спасіння бажає. Нехай же Він Сам нагородить тебе за труд твій, отче, за те, що приносиш мені велику користь і втішаєш, наводячи приклади із Писання, відповідні моєму гіркому становищу. Але одне є надміру важким для мене – думка, що безневинно переношу скорботу, не зробивши ворогам моїм щонайменшого зла.

Втішаючий: “Те угодне Богові, коли хто, думаючи про Бога, терпить скорботи, страждаючи несправедливо. Бо яка похвала, якщо ви терпите, коли вас б’ють за провини? А якщо, роблячи добро і страждаючи, ви терпите, це угодно Богові. ” (1 Пет. 2. 19-20). Уяви собі Владику нашого Ісуса Христа, Який постраждав за нас і залишив нам “приклад, щоб ми йшли по слідах Його. Він не вчинив ніякого гріха, і не було лукавства в устах Його” (1 Пет. 2. 21-22). Він не тільки щонайменшого зла не зробив Своїм ворогам, юдеям, але навпаки, як щедро благодіяв їм! Сліпців їхніх просвітив, прокажених очистив, кульгавих, розслаблених і хворих зцілив, хліби примножив і нагодував тисячі людей. І за все це, ти знаєш, як постраждав. Замість вдячності вони кричали: “Розіпни! Розіпни!”, а інші: “Гей! Ти, Який руйнуєш храм…” (Мк. 15. 29), і незліченними образами принижуючи Його, повісили на дереві і умертвили. А ми і найменших неприємностей, які порівняно із Спасителевими не можуть називатися навіть їхньою тінню, терпіти не хочемо!

Христос даний нам за приклад і ми, християни, повинні наслідувати Його у стражданнях, терплячи по можливості до кінця. І саме в терпінні полягає обов’язок справжнього християнина. Згадаємо тут слова святого Єфрема: “Християнин серед усіляких прикрощів і випробувань повинен бути твердим, подібно до наковальні, по якій, хоч і завжди б’ють, але вона не втікає зі свого місця і не пошкоджується, але залишається незмінною”. О, якби ми вміли наслідувати справжніх терпеливців християнських! Вони і муки, і рани, і безневинну смерть приймали з насолодою, радіючи, за настановою апостола, у своїх стражданнях. А ми не тільки малих прикрощів, але навіть  і неприємного слова перенести не хочемо.

Засмучений: Ти правду кажеш, що навіть і слова знести ми не хочемо. Що ж нам робити, щоб утвердитись у терпінні?

Втішаючий: Поставмо перед своїми очима страждання Христові, Який “коли Його лихословили, Він не лихословив взаємно; страждаючи, не погрожував” (1Пет. 2.23), а ще й молився за Своїх убивць: “Отче, прости їм” (Лк. 23.34), і пам’ятаймо муки, вигнання і образи святих. Коли ж спіткають і нас прикрощі, скажемо: малі ці скорботи порівняно із тими, які вони терпіли.

Засмучений: Але святі страждали за Христа і були впевненні у своєму спасінні, а я терплю гоніння через заздрощі людські, а не за Христа.

Втішаючий: Хоч і не за Христа, але якщо ти переносиш із вдячністю перед Богом безневинне переслідування, то воно зарахується тобі, як страждання за Христа. Згадай Руських князів-страстотерпців Бориса і Гліба: чи за Христа вони постраждали? Звичайно ні: вони стали жертвами братових заздрощів. Та через те, що постраждали безневинно, їх було визнано страждальцями за Христа і зараховано до лику Його мучеників. Отож не кажи, що не за Христа страждаєш, тільки терпи і не зневірюйся в милості Божій, але, згадуючи багатостраждальні подвиги і скорботи святих, скажи сам собі: я ще не став боротися проти гріхів до самої крові, подібно до них, і легкі мої прикрощі, і завдані мені образи, нікчемні у порівнянні з їхніми стражданнями; терпіння моє є лише тінню терпіння тих, “яких увесь світ не був достойний” (Євр. 11. 38).

До того ж не забувай і про вічні нагороди на небесах, як повчає св. Василій Великий: “Чи завдасть хто тобі шкоди приниженням, а ти дивись на ту славу, яка чекає на небесах. Чи віднімуть твій маєток, а ти дивись на небесне багатство і скарб незрівнянний.

Чи вигнаний ти з батьківщини – у тебе є небесний Єрусалим. Чи втратив ти сина – у тебе друзями є ангели, з якими навколо Божого престолу ти будеш радіти повіки”. Таким чином все можна витерпіти, уважно спостерігаючи, яку користь приносять скорботи. Ними ж недарма хвалився апостол, кажучи: “Хвалимось і скорботами, знаючи, що від скорботи походить терпіння, від терпіння – досвідченість, від досвідченості – надія, а надія не посоромить” (Рим. 5. 3-5).

До того ж знай і те, що велика відрада у бідах, скорботах, випробуваннях буває тоді, коли ми цілковито віддамо себе на волю Божу, яка, будучи за природою своєю доброю, все чинить на нашу користь, хоч і здається нам неприємною. Адже і садівник, очищаючи сад і обрізуючи гілки, не приносить цим шкоди дереву, чи винограду, а робить його родючішим: “Всяку гілку…, що плодоносить, очищає, щоб більше принесла плоду” (Ін. 15. 2). Так і Бог попускає нам скорботи не на шкоду, але щоб збагатити нас духовними плодами. І коли бачить нас покірними волі Його, змінює біду нашу на благополуччя і скорботу на радість. Тому покладемо надію на Його святу волю і скажемо: “Як хочеш, вчини діло мого спасіння і нехай звершується у мені воля Твоя свята”. Так праведний Іов всі тяжкі випробування свого життя віддавав на волю Божу і говорив: “Господь дав, Господь і взяв; як угодно було Господу, так і зробилося; нехай буде ім’я Господнє благословенне!” (Іов. 1. 21). Подивись же, як потім усі нещастя Іова, що сталися з волі Божої, обернулися на блага.