"Ось джерело, облаштуй його, криницю зроби - і воно вдарить на повну силу.

Зроби витоку і купальню восьмигранну, щоб праворуч люди входили, а ліворуч виходили. Ми будемо прибувати сюди до купальні, як люди купатимуться."

Свята Трійця

Про мироточіння святих ікон та мощей

Явище мироточення ікон відоме давно. Воно являє собою виділення з образу ікони певної світлої маслянистого виду речовини, яка нагадує миро, що використовується при таїнстві Миропомазання. Ця рідина зазвичай виточує дивний аромат. Мироточення ікон відрізняються одне від одного за виглядом, кольором і консистенцією утворюваної рідини. Вона може бути густою, тягучою, як смола, або ж нагадувати росу (в останньому випадку мироточення іноді називають "єлеєточенням" або "росоточенням"). Відомі випадки мироточення не тільки оригіналів ікон, але і їхніх копій, літографій, фотографій ікон, фресок, а також металевих ікон. Це явище завжди ставало знаменням якої небудь події в історії.

 Повсюдне мироточення ікон в історії нашої землі, як правило, відбувалося в переломні епохи.

Мироточення є одночасно і закликом до покаяння, і проявом милості, знаком того, що горній світ до нас близький. Справа в тому, що явище істинного чуда є наближенням до нас благодаті Божої, яка у людини завжди викликає почуття покаяння, викликає почуття власної недостойності. На відміну від лжечудес, які можуть викликати зовсім інші почуття.

Історія Православної Церкви налічує близько тисячі образів, які прославилися чудотворіннями за всю історію християнства. Більшість із них - образи Божої Матері, Небесної Заступниці людського роду. Головною підставою для шанування того чи іншого образу, як чудотворного, служило засвідчене дарування конкретної допомоги людям, чи то зцілення хворих, заступлення від ворогів, пожеж, стихії. Іноді цю допомогу випереджала або супроводжувала якась надприродна подія: Матір Божа Сама приходила уві сні або у видінні і повідомляла, де і як слід знайти Її образ; ікони йшли по воді, повітрю, спускалися або піднімалися самі собою; від них спостерігалося сяйво при їх знайденні (Іверська, Елецька-Чернігівська, Ченстоховська-Тивровтська, Царевококшайська, Жировицька, "Милуюча", Охтирська, Галицька, Дубовицька), виходили пахощі ("Сльозоточива", "Дубинська"), від ікони лунав голос ("Скоропослушниця", Югська, Смоленська-Соловецька), ікона сама собою оновлювалася ( Касперівська) або оживало зображення на ній ("Несподівана радість", Серафимо-Понетаєвська). З деяких образів чудесним чином тікла кров, сльози, миро. Витікала кров від "Закланної", Долинської, Ченстоховської, Іверської, Кіпрської, Пахромської, "Несподіваної Радості". Як правило, відбувалося це витікання з нанесеної образу рани - для напоумлення людей, що образили святиню. Сльози, що витікають з очей Пресвятої Богородиці ("Плачуча", Тихвинська-Афонська, Іллінська-Чернігівська, Пряжевська, Рядітенська, Казанська-Височиновска, Казанська-Каргопольска, "Умиління"-Новгородська, Каплуновська, Мірожська, "Знамення"-Новгородська, Корсунська-Ізборська), сприймалися як знак скорботи Божої Матері про гріхи людські і як знак милосердя Владичиці, що плаче за своїми дітьми.

З 16 по 24 квітня 1662 року плакала Іллінська-Чернігівська ікона Божої Матері. Це трапилося через чотири роки після написання образу. Згодом ця ікона прославилася багатьма дивними чудесами, описаними святителем Димитрієм Ростовським у книзі "Руно орошенне". У 1854 р. єпископ Романський Мелхиседек став одним з очевидців витікання сліз від ікони, що отримала згодом назву "Плачучої" (у Румунському Сокольському монастирі). Владика говорив, що подібні події відбувалися і в давнину і що це "завжди віщувало тяжкі випробування для Церкви Христової і для Вітчизни".

З Церковного передання відомо про кілька ікон, від яких виливалось святе миро. У XIII столітті після старанної молитви блаженного Прокопія і людей про порятунок від кам'яного граду Великого Устюга по іконі Благовіщення ("Устюжській") потекло миро - знамення милосердя Богоматері здійсненого над містом. 16 вересня 1392 року миро витекло від десниці Богоматері на Тольгській іконі, та багато інших випадків.

Явища мироточення спостерігаються в Церкві Христовій з I ст. і до наших днів. Є відомості, що мироточили мощі апостолів, учнів апостольських, перших пресвітерів, мощі багатьох мучеників.

У 92 р. після Р. Х. постраждав святий священномученик Антипа, єпископ Пергамський. Від останків мученика виходили сильні пахощі, на ньому проступали краплі мира, помазуючись яким хворі отримували зцілення від недуг.

Близько 117 р. в Ефесі постраждала св. мц. Єрміонія, дочка апостола Филипа. Від її останків рясно витікало цілюще миро.

У житії святого великомученика Димитрія Солунського повідомляється, що коли були знайдені його мощі, з них виточувалось запашне миро, так, що місто наповнилось пахощами.

Від мощей святителя Миколая Чудотворця досі точиться святе миро, прозоре на колір, яке не має сильного ароматного запаху, але несе благодатну допомогу. Як у Києво-Печерському монастирі на мироточивих главах, так і на деяких іконах, при появі мира, починається певне запотівання окремих місць і проступають дрібні краплі, які поступово збільшуються, а іноді перетворюються на маленькі струмки.

При написанні статті використано матеріли сайту rivne-cerkva.rv.ua