"Ось джерело, облаштуй його, криницю зроби - і воно вдарить на повну силу.

Зроби витоку і купальню восьмигранну, щоб праворуч люди входили, а ліворуч виходили. Ми будемо прибувати сюди до купальні, як люди купатимуться."

Свята Трійця

Про шанування православними християнами святих, мощей та ікон

Немає людини, яка б жила і не згрішила. Кожен на землі народжений – грішний, більшою чи меншою мірою, тільки один догоджає гріхам і відпадає від Бога, інший же присвячує своє життя служінню Богові, боротьбі з гріхом – і стає святим. Саме до таких людей, які стали святими, ми звертаємося з проханнями, щоб вони, стоячи перед престолом Божим, підсилювали своїми молитвами наші прохання до Господа. Православні християни вшановують ікони, на яких зображено Господа Бога, Богородицю та святих людей.

Сектанти категорично не поділяють такої думки і твердять своє, прикриваючись авторитетом Святого Писання. Вони вчать: "Біблія однозначно виключає можливість молитися святим із проханням про заступництво перед Богом. Воздавання почесті святим є нічим іншим як ідолопоклонством. А ікони, - продовжують сектанти, - увійшли у вжиток аж після другого століття н.е. в міру розвитку відступництва."

Звичайно, відкривши Біблію, ми знайдемо там зовсім інше. Навпаки, апостоли просили віруючих, щоб ті за них молилися (Рим.15:30; Еф. 6:18-19; Кол. 4:3; Євр. 13:18), у свою чергу апостоли молилися за інших віруючих, а не лише за себе(Еф. 1:16; Флп. 1:3-4; 2 Сол. 1:11).

Для чого потрібна молитва одних за інших? Є чимало людей, яких Бог через їхні гріхи не слухає(Іс. 1:15), тому апостоли заповідали і просили, щоб молили Бога одні за одних. Бо є багато праведників (Євр. 11: 38; 12: 22-24), молитва яких є могутньою перед Богом (Як. 5: 16), і Господь слухає їх (1 Пет. 3:12). Зважаючи на те, що Бог не є Богом мертвих, а Богом живих (Лк. 20:38), а смерть тілесна ще більше наближує святих до Бога, "вони рівні з ангелами і є сини Божі" (Лк. 20: 36), і на Страшному суді будуть судити світ разом з Христом (1 Кор. 6: 2), то молитви їх (спочилих святих) з любові до співбратів, дієві і сильні. Саме тому, ми, недостойні, приносимо свою молитву Богові перед іконами святих угодників Божих. Ми їх благаємо бути заступниками і молитвениками перед Богом за нас, недостойних. І саме такий зв'язок і таке шанування веде "до торжества собору й Церкви первородних, на небесах написаних" (Євр. 12: 23).

Тому Святе Писання Нового Завіту навчає звертатись у молитвах до святих, також як і шанувати їх образи, як і в Старому Завіті шанували зображення херувимів чи мідного змія, і це під заборону другої заповіді не підпадало.

Сектанти, взявши за основу саме другу заповідь Закону Божого: "Не роби собі кумира і ніякого зображення того, що на небі в горі, і що на землі внизу, і що у воді нижче землі; не поклоняйся їм і не служи їм" (Вих. 20: 4-5), стверджують, що поклоніння Ваалу, Астарті чи Афіні є рівнозначним поклонінню іконам, де зображений Бог, Богоматір чи інші святі. Також не потрібно шанувати і мощі святих, оскільки вони не мають ніякого значення і сили, - продовжують єретики. Але, досліджуючи Книгу Вихід, як і весь Старий Завіт вцілому, бачимо, що разом із заповіддю не поклонятися ідолам, Бог дав і інші заповіді, які юдеї зберігали так само свято, як Десять Заповідей, а саме: Бог наказав Мойсеєві зробити скинію (Вих. 25: 8-9), і народ Божий поклонявся перед цим храмом (Пс. 5:8; Вих. 33: 8-10); далі Господь наказує зробити і покласти в цьому храмі "ковчег" (Вих. 25:10), а на кришці цього ковчега, -  говорить Господь, - зробиш двох херувимів (Вих. 25: 18-19; 37: 7-9), і на покривалах, які були стінами, теж зробиш херувимів(3 Цар. 6: 29; Єзек.41: 17-18; Вих. 36: 8; 36: 35). І ось у цьому храмі, де скрізь були зображені херувими, перед ковчегом, на якому були вирізьблені херувими, молились юдеї і поклонялися Богу (Нав. 7: 6; 1 Цар. 3:15).

Ковчег, на кришці якого були різьблені херувими, був найбільшою святинею. Під страхом смерті не дозволялось торкатись до нього (2 Цар. 6: 7; 1 Цар. 5: 1-6: 19). Мойсей, коли левити піднімали ковчег, промовляв до ковчега: "Встань, Господи", а коли зупинялись - "Повернись Господи" (Числ. 10 :35-36). Тобто до ковчега, дерев'яного ящика, оббитого золотом, Мойсей промовляв як до Господа. Також крім цих священних речей, які були за велінням Божим зроблені для скинії, були й інші не менш священні. У Книзі Чисел (21:8) говориться: "І сказав Господь Мойсеєві: зроби собі (мідного) змія… і ужалений, глянувши на нього, залишиться живим". Цей мідний змій мав велику силу зціляти, "бо той, хто повертався, зціляв не тим, на що дивився, але Тобою, Спасителем усіх" (Прем. 16:7), - говорить премудрий Соломон.

Отже, попри всю суворість Старого Завіту, ми бачимо, що разом із другою заповіддю, - не створювати ідолів і не поклонятись їм, Бог наказує зробити чимало зображень. Перед ними юдеї поклонялись, і для них вони були святими.

Чому Бог повелів зображати херувимів і вклонятися перед ними? Тому що в той час "вже існували зображення представників потойбічного трансцендентного світу – святих херувимів", через яких Бог спілкувався із людьми. Люди, бачивши херувимів і спілкуючись із ними, отримали змогу зображувати їх. Бога в той час, у Старому Завіті, не бачили, тому і не могли зображати. Хоча при кінці Старого Завіту Бог з'являвся пророкам у вигляді старця "Ветхого днями" (Іс. 6: 1-8; Єзек. 1 і 2 гл.; Дан. 7: 9-10, 13-14). У свою чергу пророки змалювали Господа словами, описуючи в книгах так, як Господь з'являвся їм.

З приходом Нового Завіту Бог з'явився людям у всій своїй повноті, "в останні ці дні говорив нам через Сина" (Євр. 1:2). "Слово було Бог… І Слово стало плоттю, і вселилось між нас" (Ін. 1: 1, 14). Прийнявши людську плоть, Єдинородний Син Божий, Ісус Христос, явив нам Бога у всій повноті (Ін. 1:18; 12: 44-45; 14: 9-10; Кол. 2: 8-9). Можна сказати, що якийсь час, а саме в період земного життя Спасителя, людство мало безпосередню можливість бачити Бога, спілкуватися з Ним і доторкатися руками (1 Ін. 1:1). Це безпосереднє спілкування з Богом і дало можливість зображати Бога в мистецьких творах – іконах. Адже якщо можна описувати Бога словами, то чому ж не можна фарбами? Адже фарбами точніше передається зображення ніж словами.

Але тут проблема в іншому, як ставитися до образа Спасителя чи інших образів? Як до ідолів? Звичайно, що ні. Адже це зображення реально існуючих осіб, а ідол у світі ніщо (1 Кор. 8:4).

Чи потрібно поклонятися перед образом Спасителя, шанувати Його, і чи він має якусь силу і значення? Для цього розглянемо декілька віршів зі Святого Писання. Ми знаємо, що Господь наділив апостолів силою зцілювати недужих. Але зі Святого Писання бачимо, що безпосередньої участі апостолів для зцілення недужих не потрібно було. Так, Книга Діянь повіствує, що Бог через апостола Павла чинив великі чудеса. Досить було прикласти до хворих хустину, чи пояс, чи інші речі апостола Павла, як недужі зцілювались, а біси втікали (Діян. 19: 11-12). В цій же Книзі описується про апостола Петра. Люди, знаючи де апостол Петро буде проходити, ставили недужих так, щоб хоч тінь апостола Петра впала на них,- і вони зцілювались (Діян. 5: 15-16).

Якщо тінь апостола Петра чи речі апостола Павла мали таку велику силу, а Петро, як і Павло, були лише слугами Господніми, то наскільки більшу силу має зображення Самого Господа і Спасителя Ісуса Христа! Адже Спаситель сказав: "щоб кожен, хто бачить Сина і вірує в Нього, мав життя вічне" (Ін. 6:40). І хоча це споглядання стосується, напевно, більше очей духовних, та споглядання очима тілесними лишень спонукає до споглядання духовного, а не навпаки. І якщо Богові були приємні шанування людьми тіні Петра чи речей Павла, тому що через ці символи Бог дав велику Свою силу, яка зцілювала, - то наскільки приємним і угодним є шанування первообразів через святі образи.

Тому людство повинно чітко розділити, що є образ Божий, а що є ідол, що є чисте і приємне, а що нечисте і скверне.

Новий Завіт свідчить: усе, що служить Славі Божій, нагадує нам про Бога і спонукає до поклоніння істинному Богові, є приємність Богові.

Щодо святих мощей, яких шанують православні і за що піддаються критиці і висміюванню з боку єретиків, то і вони є священними і мають велику благодатну силу. Через мощі святих Господь творить великі чудеса як по вірі тих, кому подається благодать через святі мощі, так і без неї (віри). Яскравим прикладом тому є випадок, коли до гробниці пророка Єлисея вкинули померлого, "і він при падінні своєму торкнувся кісток Єлисея, і ожив, і встав на ноги свої" (4 Цар. 13: 20-21).

Отже, хоча Старий Завіт і був тільки прообразом майбутніх благ, та все ж таки має чітке вчення щодо поклоніння перед зображеннями і розділяє їх на зображення священні, перед якими юдеї поклонялися і призивали ім’я Боже, та нечисті, які є витвором людського вимислу, поклоніння яким є ідолопоклонством та гидотою перед Богом. І саме такого поклоніння і стосується друга заповідь Закону Мойсеєвого.

А шанування образа підноситься до первообраза; той, хто поклоняється перед іконою, поклоняється істоті, зображеній на ній (догмат VII Вселенського Собору). Так Православна Церква визначила своє ставлення до святих ікон. І кожний православний християнин повинен приносити саме таке поклоніння перед святими іконами. Ми поклоняємось не дереву, не фарбі, а дійсно тому, хто зображений на святій іконі – Господу Богу, Богородиці чи святим.

Священне Передання свідчить, що з поширенням християнства з самого початку у Церкві шанувалися святі ікони. Це підтверджує і археологія. Святі ікони були на другому місці в шануванні після Святого Писання. Тому що як Святе Писання на пергаменті чи папері, буквами з фарби чи чорнила описує події зі Священної історії, чи описує зображення Ісуса Христа, Богоматері чи святих, так і ікона на дереві чи полотні фарбами зображує те ж саме.

Першою іконою, яка, на жаль, не збереглася, вважають "Нерукотворний Спас", або "Святий Убрус". Згідно з переданням, "образ цей відбився на платі, який Господь приклав до Свого лиця". Згадка про цей образ міститься в "Доктрині, або вченні Адея" III - IV ст. Пізніше, а саме в VI ст., згадує про цей образ і історик Євагрій.

Перша ікона Богоматері була написана ще при земному житті Богородиці євангелістом Лукою. Божа Матір, побачивши цей образ, промовила: "Віднині ублажатимуть Мене всі роди. Благодать Народженого від Мене й Моя з цією іконою нехай буде".

А святий Василій Великий (народився 330р.) у листі до імператора Юліана свідчить, що у всіх церквах існують зображення святих апостолів, мучеників і що ведеться це від апостолів (Дєянія Всєлєнскіх Соборов. Т. VII, с.69). Про це ж свідчать досить яскраво і археологічні розкопки, а особливо катакомби, які у випадках гонінь заміняли храми. В них ховали християн, а на могильних плитах часто зображали хрести, а стіни розписували іконами. В цих катакомбах християни в перші три століття збиралися на молитву і поклонялися Богові перед цими зображеннями.

У наш час відомі такі Римські катакомби: Каліста і Домітіли; Прискіли, Мерліна і Петра. В цих катакомбах зображено ікони Ісуса Христа, Божої Матері з Немовлям, Різдво, поклоніння волхвів, Хрещення, чудо в Кані Галілейській, воскрешення Лазаря, розп’яття. Чимало зображено ікон старозавітніх пророків, апостолів і мучеників. Усі ці фрески в катакомбах вчені відносять до I - III ст.

Отже, твердження сектантів, що ікони з'явилися після другого століття, є неправдивим. Це заперечує як Святе Передання, так і археологія. Тому можна переконливо стверджувати, що саме в перших трьох століттях ікони масово використовувались у місцях збору віруючих на молитву, як і колись у Єрусалимському храмі чи скинії у Старому Завіті.

За матеріалами газети "ГОЛОС ПРАВОСЛАВ'Я"