"Ось джерело, облаштуй його, криницю зроби - і воно вдарить на повну силу.

Зроби витоку і купальню восьмигранну, щоб праворуч люди входили, а ліворуч виходили. Ми будемо прибувати сюди до купальні, як люди купатимуться."

Свята Трійця

Слово на свято Хрещення Господнього

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі браття і сестри!

Ми святкуємо Хрещення Господа нашого Ісуса Христа. А це нагадує нам і про наше власне хрещення та змушує замислитися про ті обітниці, які ми наклали тоді на себе на все життя привселюдно перед лицем Церкви. Ці обітниці говорять дуже визначено: “зрікаюся сатани і всіх діл його” і одночасно з’єднуюся з Христом.

Промовляючи ці слова устами хрещених своїх батька й матері, ми дава­ли обіцяння бути вірними послідовниками Ісуса Христа і ревними вико­навцями Його заповідей. Але насправді: чи дійсно ми з’єдналися з Христом і чи живемо так, як хоче Він від нас? Чи дійсно ми у своєму житті здійснюємо Його святу волю, чи завжди виконуємо євангельські заповіді? Навряд чи совість наша дозволить нам сказати це з повною впевненістю і твердістю. Краще признаймося, браття і сестри, що ми християни більше за назвою, а не за своїм життям, що поведінка наша йде врозріз з євангельськими вимогами.

Ми всі охоче визнаємо надзвичайну величність вчення Христа, схиляємося і благоговіємо перед його чистотою і святістю, але в той же час вважаємо це вчення нездійсненним і незастосовним у житті. У нас життя йде зовсім окремо від нашої релігійної віри, від її вчення.

Для повсякденного практичного життя у нас є свої особливі правила, побудовані на чисто земних міркуваннях, а зовсім не на Євангелії. І не дивно, що вони здебільшого не стільки узгоджуються з заповідями Христа, скільки суперечать їм. Євангельські заповіді вказують нам на небо, а ми дивимося в землю, вони кличуть нас жити духовно-моральним життям, а ми живемо похотями тілесними і гордістю житейською.

Візьміть для прикладу будь-яке євангельське настановлення і знайдіть, де воно здійснюється в житті. Пригадайте хоча б велику заповідь Христа, яка справедливо називається центром і основою всього євангельського вчення: любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, доб­ро творіть тим, хто ненавидить вас (Мф. 5, 44). Чи зустрічали ви на своєму життєвому шляху таку величезну силу любові? Чи бачили ви, як люди люблять того, хто їх ненавидить; як на про­кляття відпові­дають благословенням; як полум’я ворожнечі гасять молит­вою за ворогів? Мабуть, ні, а якщо й так, то дуже рідко.

Ми звикли бачити зовсім інше: як на ворожнечу відповідають ображан­ням і помстою; на лихе слово відповідають цілим потоком добірної лайки; як за око готові вирвати два ока; за один зуб – цілу щелепу. Свята заповідь Христа залишилась осторонь від життя; і тільки в житіях святих ми зустрічаємо її на дійсно живих прикладах, які недаремно чарують душу якоюсь особливою привабливістю.

Щоб хто не подумав, що навмисне обрана найважча євангельська заповідь, візьмімо для прикладу іншу – найлегшу: “Не судіть, щоб і вас не судили” (Мф. 7, 1).

Здається, що може бути легше! Кожен з нас сам дуже грішний перед Богом і заслуговує на суд Божий; тож чи нам судити погрішності інших? Та ще не забуваймо, що Господь тут же обіцяє – в нагороду тим, хто не осуджує ближніх, – що за це Він і їх самих визволить від Свого праведного суду, а отже, і від покарання. Але якщо судити з нашої поведінки, то можна поду­мати, що ми й не чули про цю євангельську заборону.

Пересуди, лихослів’я, осудження, наклепи, злорадність – все це дуже звичні і всім відомі явища. Досить двом чи трьом людям зібратися разом – і розмова швидко переходить на ґрунт лихослів’я. А якщо гурт зібрався чималий, то бідному ближньому і зовсім доводиться погано: тут розберуть по кістках не тільки його, але не пожаліють і його предків. І за яким правом одна людина береться осуджувати іншу, коли вона сама, можливо, гірша за неї і, помічаючи скалку у чужім оці, не бачить у себе в оці цілої колоди. Як прави­ло, ганьблять інших ті, хто хоче порівняти їх за гріховністю з собою, щоб вони не виділялися своїм благочестям. Принаймні праведники з чистою совістю, яким пристойніше було б осуджувати інших, так не чини­ли. Вони жаліли грішників і молилися за них, а не звеличувалися перед ними, і часто навіть вважали себе більш грішними, ніж вони. От вам і найлегша заповідь!

Якщо ми перевіримо себе таким чином по всьому Євангелію, то помітимо в усьому значні розходження нашого життя з ученням Ісуса Христа. Розумом ми його сприймаємо, а живемо всупереч йому. Думкою поважаємо, а на ділі зневажаємо. Незрозумілі протиріччя! Здається, ніби Закон Божий – така ж абстрактна наука, як, наприклад, астрономія. Десь там, далеко у всесвіті, світять зірки і планети, миготять ас­тероїди, кружляють таємничі комети. То й нехай вони собі світять і пливуть у всесвіті. З точки зору науки все це дуже цікаво, але в особистому житті нам немає до них ніякого діла. Подібно до того ми дивимося і на Євангеліє. Здалеку ми захоплюємося ним, навіть читаємо і вивчаємо його, а живемо самі по собі, незалежно від Христа і Його Євангелія. Так ми почуваємося вільніше. Сяк-так, з гріхом пополам, ми віруємо в Христа і гадаємо, що цього до­сить. Але яка ж це віра! Ні, це не правдива, це не жива віра. Жива віра обіймає всю людину з душею і тілом. Вона тверда, як алмаз, нездоланна, як скеля. Вона живе і дихає в кожному слові й виявляється в усій поведінці людини.

Опам’ятаймося ж, поки ще є час! Одне тільки хрещення, одне тільки звання християнина ще не спасають нас для вічного життя. Для цього треба і жити по-християнськи. Інакше з нами може повторитися те саме, що було з древніми фарисея­ми. Вони дуже пишалися своїм походженням від Авраама і думали, що за одне це Бог надасть їм перші місця в Своєму Царстві. Але Господь на це сказав їм: “Якби ви були дітьми Авраама, то творили б діла Авраама”. А святий Іоан Хреститель, звертаючись до них, сказав: “Не починайте говорити в собі: отця маємо Авраама... Вже й сокира біля кореня дерева лежить: бо всяке дерево, що не приносить доброго плоду, рубають і кидають в огонь” (Мф. 3, 9-10).

Побіймося ж, браття і сестри, цієї сокири, цього страшного присуду. Поспішімо покаятися й жити згідно з євангельськими заповідями.

Амінь!

Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України ФІЛАРЕТ