"Ось джерело, облаштуй його, криницю зроби - і воно вдарить на повну силу.

Зроби витоку і купальню восьмигранну, щоб праворуч люди входили, а ліворуч виходили. Ми будемо прибувати сюди до купальні, як люди купатимуться."

Свята Трійця

Проповідь на неділю після Різдва Христового. Спасіння – це постійна боротьба добра зі злом у самому собі

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі браття і сестри!

Сьогодні cвята Церква нагадує нам про дві події, які стояли поруч і були про­ти­лежними одна одній: це народження Христа Спасителя та невинна смерть вифлеємських немовлят. Одна подія радісна, друга – надзвичайно скорботна. Одна свідчить про безмежну любов Божу, друга виявила злобу і жорстокість людини.

Волхви, або східні мудреці, керовані незвичайною зіркою, прийшли в Єрусалим та й питають: “Де є народжений цар Юдейський? бо ми бачили зірку його на сході” (Мф. 2, 2). Запитання засмутило царя Ірода. Первосвященики і книжники юдейські, до яких звернувся Ірод, відповіли, що, за передріканням одного із пророків, Христос повинен народитися у Вифлеємі. Якби цар Ірод керувався здоровим глуздом, він повинен був би зрозуміти, що і незвичайна зірка, і пророцтво про місце народження Христа свідчили про те, що тут діє безпосередньо Сам Бог. А що можна протиставити всемогутності Божій? Нічого!

Та Ірод не роздумував над цією подією всесвітньої значущості. Він був засліплений злобою та страхом втратити царську владу. Жорстокість серця змусила його до безумної боротьби з Богом. Він наважився убити Боже Немовля, на Яке так довго чекало людство.

Як діяла людська жорстокість? Спочатку Ірод думав здійснити боговбивство шляхом омани, таємно. Він наказав волхвам повернутися до нього з Вифлеєма в Єрусалим і розповісти, де перебуває новонароджений Христос, щоб нібито і самому сходити і вклонитися Царю Юдейському. Але коли волхви, настав­лені Небом, не повернулися до Єрусалима, а після поклоніння відійшли на батьківщину іншою ­дорогою, тоді Ірод став діяти відкрито. Він наказав воїнам знищити усіх немовлят віком до двох років у Вифлеємі та в його околицях. Він сподівався таким способом знищити Христа Царя. Страшне злодійство вчинив Ірод, убивши 14 тисяч невинних немовлят, а своєї мети не досяг. Бог дивовижно спас від смерті Боже Немовля, бо ангел Божий у сні з’явився Йосифу і наказав йому тікати разом з Немовлям і Дівою Марією у Єгипет.

Бачите, як від самого початку пришестя у світ Сина Божого почалася жорстока боротьба добра зі злом, світла з темрявою. Ця боротьба триває вже протягом майже 2000 років. Римська імперія намагалася знищити християнство. Але це їй не вдалося. Гонителі Христа залили кров’ю мучеників землю, але не перемогли Бога, а самі потонули у цій крові.

Зло і темрява у вигляді різноманітних єресей і розколів теж намагалися зруйнувати Церкву Христову зсередини. І теж не змогли пересилити правду Божу. Єресі зникли, а Церква продовжувала свою спасенну місію.

Боротьба добра і зла у церковному середовищі завжди набирала найбільшої сили і гостроти. У багатьох людей виникає питання: чому саме серед церковних людей спостерігаються гріховні падіння? Не тому, що представники духовенства більш грішні за інших людей. Причина: де більша святість, там більша спокуса. Зло намагається подолати добро.

У гріховному світі гострої боротьби між добром і злом не спостерігається, бо там зло опанувало людей­. Люди перебувають у рабстві різних пороків: блудодіяння, перелюбства, пияцтва, наркоманії, заздрощів, пересуду, ворожнечі, ненависти, неправди, крадіжництва.

Але це не означає, що люди, які потрапили у рабство гріха, вже назавжди загублені для Царства Божого. Доки людина живе на цьому світі, її боротьба зі злом не закінчилася. Тільки смерть припиняє цю боротьбу.

Полем битви є людське серце. “Від серця виходять злі помисли, вбивства, пе­ре­любства, любодіяння, злодійство, лжесвідчення, хула, – говорить Господь Ісус Христос. – Це те, що оскверняє людину” (Мф.15,19-20). Тому кожна віруюча людина повинна молитися Богові словами пророка Давида: “Серце чисте створи в мені, Боже, і духа праведного віднови в нутрі моєму” (Пс. 50, 12).

Якщо у серці живуть любов і мир, це означає, що людина перемогла в собі зло. Добро керує діями такої людини, незалежно від того, якими справами вона займається. Але до такого рівня духовності треба дорости. Заради святості православні християни покидали світське життя і йшли в монастирі, ліси і пустелі, щоб боротися з гріхом у самих собі. В боротьбі зі злом вони досягали великої святості. Тому Церква шанує їх за такий подвиг.

Ніхто з нас не повинен припиняти боротьбу зі злом, насамперед у самому собі. Навіть тоді, коли ми грішимо і падаємо, треба вставати і продовжувати боротьбу. Господь не дасть загинути душі, яка намагається стати духовно кращою. Навіть тоді, коли людина грішить і визнає свій гріх, вона залишається поки що не переможеною злом.

Протестантські конфесії зводять християнство до соціального служіння. Турботи про людей, їхній добробут – це добре. Але лише таким служінням не можна перемогти зло. Воно сидить усередині людини. На тлі поверхового розуміння християнства часто виникають фарисейство і лицемір’я.

Молодь, і не тільки вона, а всі, хто прийняв хрещення у православній Церкві, не повинні продавати свою віру – віру наших предків – за гуманітарні подачки. Як свідчить Біблія, Ісав був засуджений Богом за те, що продав своє первородство і благословення Боже за сочевичну юшку (Бут. 25, 27-34). Протестанти купують православних за різні подачки.

Так можна втратити сутність християнства, втратити те, заради чого народився у Вифлеємі Син Божий, Господь наш Ісус Христос. Він прийшов перемогти зло у самій природі людини, а не створити земне царство, якого чекали юдеї. Христос не обіцяв безбідного життя Своїм послідовникам. Господь обіцяв Свою Божественну силу, тобто благодать Святого Духа, у боротьбі зі злом. Очищення від гріха є вища радість, вища насолода і блаженство. Це є Царство Боже, про яке сказав Господь, що воно “всередині вас” (Лк. 17, 21).

Дорогі браття і сестри! Пам’ятаймо, що у боротьбі зі злом ми “маємо за­ступника перед Отцем, Ісуса Христа, Праведника. Він є очищення від гріхів наших, і не тільки від наших, але й від гріхів усього світу” (1 Ін. 2, 1-2). Будемо ж поспішати до нашого Спасителя, щоб одержати від Нього відпущення і очищення наших гріхів. Тоді зло не буде володіти нами і не доведе нас до того, до чого довело воно Ірода.

Амінь!

Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України ФІЛАРЕТ