"Ось джерело, облаштуй його, криницю зроби - і воно вдарить на повну силу.

Зроби витоку і купальню восьмигранну, щоб праворуч люди входили, а ліворуч виходили. Ми будемо прибувати сюди до купальні, як люди купатимуться."

Свята Трійця

Де немає миру, там немає і Бога!

Серед багатьох дарувань Бог нагородив нас двома здатностями, однаковою мірою важливими для нашого духовного життя: пам’ятати і забувати. Коли нам роблять добро, почуття вдячності вимагає пам’ятати про нього. Коли ж нам заподіють зло, християнська любов вимагає забути його.

Преподобний Ісидор Пелусіот з цього приводу сказав так: "Благодіяння записуй на міді, а образу – на воді".

Ще премудрий Сирах повчав: "Залиш образу щиросердному твоєму, і тоді помолишся, і гріхи твої простяться".

А Господь наш Ісус Христос ставить прощення гріхів у пряму залежність від прощення ближніх. Він заповідав: "Якщо ви прощатимете людям провини їхні, то простить і вам Отець ваш Небесний. А коли не будете прощати людям провин їхніх, то і Отець ваш не простить вам провин ваших" (Мф. 6: 14-15).

Якщо образа стискає твоє серце, згадай про Христа і про Його рани й розсуди, що твій біль незначний у порівнянні зі стражданнями Владики Христа; і тоді, ніби водою, погасиш свою скорботу.

І якщо лукава думка свердлить твій розум і постійно твердить, що кривдник не заслуговує прощення, згадай Ісуса Христа. Хіба він не достойний того, щоб з любові до Нього ти простив людину, яка образила тебе?

Блаженний той, хто разом зі святим Григорієм Нисським може сказати: "Господи! Роби зі мною, що я роблю. Я міг би помститися за себе, але не мщу, не мсти і Ти. Я попередив ворога мого, примирившись з ним, попередь мене і Ти Своєю благодаттю. Я забув зло, яке він мені заподіяв, забудь і Ти мої гріхи. Я люблю його, як любив і раніше, коли він не ображав мене, люби і Ти, Боже, якщо я коли-небудь ображу Тебе. Обходься зі мною так, як я обходжусь з ним. Я зробив те, що Ти повелів, роби і Ти те, що обіцяв. Прощайте, то і вас прощатимуть".

Християнин повинен пам’ятати, що перш ніж просити у Бога прощення, треба самому навчитися прощати. З якою совістю скажеш ти: "Отче наш… прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим"? Або з яким усвідомленням промовиш: "Господи, помилуй", коли сам не можеш милувати?

З приводу такого духовного осліплення преподобний авва Ісайя говорить: "Марні молитви і подвиги людини, котра має в серці злобу на ближнього". А інший великий подвижник благочестя, святий Ісаак, про марність молитви злопам’ятного вчить: "Молитва злопам’ятного – сівба на камені… Бути злопам’ятним і молитися означає те саме, що сіяти на морі й очікувати жнив".

Який може бути піст, яке може бути свято там, де панують ворожнеча і злоба? Якщо християнин живе в розбраті з християнами, то яке може бути у нього єднання з Христом?

Хто не може називатися миролюбною людиною, той не може іменуватися і сином Божим. А Господь сказав: "Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться" (Мф. 5:9). Правду кажучи, там, де немає миру, там немає і Бога.

Злопам’ятність, як черва, смокче душу і перетворює храм Святого Духа на вертеп розбійників. Авва Євагрій нагадує усім, хто хоче жити побожно, що злопам’ятність спустошує душу: "Сильний вітер розганяє хмари, а злопам’ятність – добрі почуття з душі". Преподобний же Єфрем Сирін про це образно говорить так: "Той, хто зберігає в душі своїй злопам’ятність, подібний до того, хто зберігає вогонь у соломі… або вигріває гадюку в пазусі".

Апостол Петро вчить нас: "Не платіть злом за зло або лихослів’ям за лихослів’я" (1 Пет. 3: 9). І апостол Павло говорить: "Нікому не відплачуйте злом за зло" (Рим. 12: 17). Головний сенс заповіді не відплачувати злом за зло полягає у тому, що злом неможливо перемогти зло, навпаки, діючи в такий спосіб, людина примножує зло.

Образа, заподіяна у відповідь на образу, не тільки не припиняє ворожнечі і не зупиняє подальшого її розвитку, а ще більше посилює конфлікт. У кому було досить зла, щоб завдати образу, в тому, цілком ймовірно, знайдеться його ще більше, щоб відповісти на взаємну образу.

Таким чином, виникає ціла низка образ. І оскільки той, хто відплачує за образу, намагається якнайбільше досадити своєму суперникові, то подальша боротьба, як правило, буває ще більш тяжкою і нищівною.

Ось чому апостол Павло, застерігаючи, сказав: "Коли ж ви один одного гризете і з'їдаєте, стережіться, щоб не знищили ви один одного!" (Гал. 5: 15).

Усім відомо, що вогонь не можна погасити олією, як не можна погасити й іскру, роздуваючи її. Навпаки, в обох випадках вогонь розгоряється сильніше, і чим більше підливати масла у вогонь, тим полум’я стає більшим. Так само буває й з ворогуючими людьми. Чим далі вони знаходяться від примирення, тим міцніше твердне їхня злість і тим більшою ненавистю дихають вони один проти одного. І часто все закінчується повним виснаженням і знесиленням обох сторін.

Чи означає це, що зі злом не слід боротися? У нас не так давно з'явилося сектантське вчення про непротивлення злу. Церква відкинула це вчення. Християни повинні боротися зі злом завжди і постійно. Однак боротися треба не з тим, хто згрішив, а з гріхом. Народна мудрість говорить: "З людьми мирись, а з гріхом борись". Про людей, які згрішають, слід думати, що вони скоріше духовно слабкі, ніж злі. Більша частина людських пороків – це прояв людської немочі, відсутність доброї волі, нестача сили духу.

Як же боротися зі злом? Господь наш Ісус Христос заповідав боротися зі злом – добром. Він не тільки так вчив, а й Своїм прикладом показував нам, як ми повинні чинити. Коли на суді у Пилата лихословили на Христа, Він нікого не лаяв. І коли висів на хресті й з усіх боків чув хулу, Господь молився за Своїх розпинателів: "Отче, прости їм, бо не відають, що чинять"(Лк. 23: 24). Повторюючи заповідь Спасителя, апостол Павло говорить: "Не бувай переможений злом, а перемагай зло добром" (Рим. 12:21).

Святі отці подвижники на своєму особистому досвіді відчули цю боротьбу і на повчання залишили нам багато порад. Так, наприклад, авва Пимен говорить: "Зло ніяким чином не знищує зла; а тому, якщо хто зробив тобі зло, ти роби йому добро, щоб добром знищити зло… Відніміть у ворогуючого нові приводи до ворожнечі, і попередня його ворожнеча мало-помалу ослабне, припиниться і забудеться".

А авва Ісайя радить: "Якщо почуєш, що хто-небудь на тебе лихословив, і потім зійдетеся з ним у якому-небудь місті або він до тебе прийде, - прийми його доброзичливо і з веселим обличчям і, згадавши про те, що чув, не питай: для чого так говорив? Бо написано в притчах: "Розсудливий приховує образу" (Притч. 12: 16). Хіба не полюбив би ти таку людину, якій ти завдав образи, а вона великодушно простила її? Роби і ти так само, щоб здобути собі повагу від ворогів своїх".

Святі отці вміли здобувати користь для душі і від ворогів. Наприклад, новий друг настільки любить тебе, що не бачить усіх твоїх недоліків. Але постав себе перед твоїм ворогом, і ніхто краще за нього не змалює твоїх слабкостей. Ворог пильно стежить за твоїми недоліками. Він не пропустить жодного твого прорахунку і опише їх, не зменшуючи твоєї провинності. Тому треба слухати свого ворога уважно і спокійно, і тоді ворог допоможе тобі звільнитися від багатьох недоліків.

Святі отці часто порівнюють ворогів з дією отрути. Багато отрут, хоч вони і шкідливі та смертоносні самі по собі, використовують іноді для лікування хвороб. Так і наші вороги, якими б вони не були злими, а, проте, можуть справляти спасенний вплив на наші духовні хвороби. Таким чином, твій ворог може принести тобі велику користь, хоча його справжні наміри – заподіяти тобі зло.

Прислухаймося ж до слів святого Іоана Золотоустого: "Улюблені, ні про що не дбатимемо так, як про те, щоб бути вільними від гніву і примирити з собою тих, хто вороже ставиться до нас: бо ні молитва, ні піст, ні прилучення до таїнств, ні щось інше подібне не в змозі буде захистити нас у день суду, якщо ми пам’ятатимемо зло; не погрішить тому той, хто називає цей гріх найтяжчим з усіх гріхів. Ні від чого так не відвертається Бог, як від людини злопам’ятної і зберігаючої гнів".

Амінь!

За матеріалами газети "ГОЛОС ПРАВОСЛАВ'Я"(Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет)