"Ось джерело, облаштуй його, криницю зроби - і воно вдарить на повну силу.

Зроби витоку і купальню восьмигранну, щоб праворуч люди входили, а ліворуч виходили. Ми будемо прибувати сюди до купальні, як люди купатимуться."

Свята Трійця

Неділя 16-та після П'ятдесятниці. Про відповідальність перед Богом за отримані від Нього таланти

Неділя 16-та після П'ятдесятниці. Про відповідальність перед Богом за отримані від Нього таланти

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі браття і сестри!

Господь наш Ісус Христос у притчі про таланти сказав: “Коли минуло багато часу, приходить господар рабів тих і вимагає від них звіту” (Мф. 25, 19). В той час, коли господар був відсутній, раби, тобто люди, були покинуті напризволяще у їхній діяльності. Їм надано було повну свободу чинити згідно зі своїми бажаннями й уподобаннями. Але якщо під господарем у притчі про таланти мається на увазі Бог, то що означає Його відсутність і як слід це розуміти?

Так, що у своїй діяльності на землі і нам, людям, що мають таланти, також надано повну свободу у житті. Ми, за словами апостола Павла, “ходимо вірою, а не видінням” (2 Кор. 5, 7): ми не бачимо Бога так, як бачимо навколишній матеріальний світ. Тому нам може здаватися, що Бог мовби відсутній. Він не перебуває серед нас безпосередньо. Між Ним і нами нена­че стоять закони природи, що виявляються в просторі і в часі. З невбла­ганною силою і незмінною постійністю з року в рік, з віку в вік перед очи­ма людських поколінь діють ці закони. Віруючу і вдумливу душу вони вражають своєю дивною гармонією. Для таких людей наявність і дія цих законів осмислені й сповнені значення. За ними уявляємо і відчуваємо невидимого і премудрого, вічного і всюдисущого, всім керую­чого Законодавця – Бога. Навпаки, для інших ці закони самі стають бо­гом: далі них ці люди нічого не бачать; вище них нічого не визнають. Тут важке випробування для віруючих: Бог ніби лишається безмовним і відсутнім.

Чи порушений Його моральний закон, чи ображають Його велич богохульством; чи торжествує грішник, благоденствує нечестивець; ми бачимо, що грім і блискавка не вбивають грішника, земля під ним не розверзається, – так само над ним сяє сонце, і навіть щастя часто всміхається йому в житті. Мовчить скривджена вища правда, німує і мовби відсутній Бог. Зло вочевидь тоді торжествує над добром, насміхається з правди, сміється з тих, хто живе в ім’я вищих моральних ідеалів і зобра­жає їх нікчемними, нерозумними, такими, що ганяються, як мовить приказка, за вітром у полі. І ось безумна зухвалість в удаваній безкарності черпає силу й оволодіває душею нечестивця. І знов, як колись у дні пророка Іллі, лунає давній виклик віруючим: “Що ж робить ваш Бог?” І навіть велика душа Давида, того Давида, який на основі релігійного досвіду говорив: “Я бачив Господа перед собою завжди”, – ця душа знічується, розгублюється і тужить, бачачи безкарне знущання нечестивих. Зі смутком гово­рить Давид: “Сльози мої стали для мене поживою вдень і вночі, коли ка­жуть мені день у день: “Де твій Бог?” (Пс. 41, 4). Так, важке це випро­бування. Але без труда немає добра, без подвигів немає заслуги, без бо­ротьби малоцінна і сама доброчесність, і немає переможного вінця. Тут-таки і потрібно твердо, з непохитною вірою нагадати серцю й розуму слова притчі Христової: “Коли минуло багато часу, приходить господар рабів тих і вимагає від них звіту”.

Так, буде у людини звіт, хоч як би був віддалений його час, – буде звіт і буде торжество правди. З надзвичайною силою і переконливістю говорить про це Євангеліє. Правда брала гору навіть у найпохмуріші і тривожні часи, коли, приміром, Нерон і Калігула – ці моральні потвори – судили світ, немов збиткуючись з будь-якої правди, коли жахливі злочини робили відкрито і лишалися непокараними; коли зло в особі Нерона у порфирі сиділо на троні і судило доброчесність в особі апостола Павла, який стояв у кайданах.

У цей вік насильства, безчестя і жорстокості лунає спокійне і тверде слово Євангелія і його проповідників святих апостолів про те, що кожна людина звітує у своїх вчинках, словах і думках, що “нема нічого захованого, що не відкрилося б” (Мф. 10, 26), що правда переможе повсюдно: у світовому ладі й у кожній людській совісті.

Скільки пам’ятає себе людина в історії, у своєму свідомому житті, вона завжди і незмінно, іноді мимовільно, прагнула до морального удосконалення, до спілкування з Богом. На цьому шляху вона неод­норазово падала, гірко оплакувала падіння, знову вставала і знову прагнула до того ж, вірила у добро, вірила у вищу правду, яка ніколи не гине.

Невже упродовж усієї своєї історії людство ганялося за вітром? Невже воно являє собою зібрання людей, які в загальновизнаних своїх найкращих представниках є якимись незрозумілими, жалюгідними безумцями, бо напружено шукають того, чого насправді немає, і ганяються за створеними у своїй уяві привидами – за правдою та високими ідеалами? Невже в той час, як і звір, і птах, і найменша комаха не помиляються, не обманюються в досягненні своєї мети, керуючись інстинктами: вони перепливають ріки, відлітають у теплі краї, зариваються в землю, щоб зберегти життя, – невже тільки одна людина серед усіх живих істот є найжалюгіднішим творінням, обманюю­чись у своїх духовних природних устремліннях, тобто у прагненні до Нескінченного, до моральності й удосконалення?

Це суперечило б непорушності усякого природного закону При вивченні природи лише невіглас може бачити в ній безладдя і випадковості. Але погляд розумний і освічений вірою та наукою всюди відкриває стрункість і порядок, гармонію і доцільність, всюди помічає причини, наслідки і цілі й у, здавалося б, незв’язному і строкатому безладді, у множинності речей і явищ знаходить дивовижну єдність.

Невже тільки в моральному світі все йде інакше? Невже тільки тут не­має зв’язку, єдності й порядку? Невже лише фізичні закони непорушні й одержують щохвилинне підтвердження, а закони моральні, закони правди і святості покинуті напризволяще і можуть бути порушувані безкарно? Для чого ж вони в такому разі існують? Для чого дані вони Законодавцем?

Ніхто не буде легковажно нехтувати фізичними законами. Бо закони фізичні часто нагадують про себе негайно, і людина відчуває наслідки порушення їх на собі безпосередньо. Та невже той-таки Законодавець дозволить безкарно переступати ще важливіші і вищі закони морального порядку?

Буває, що у своєму житті, чи то з власної волі, чи за необхідністю, віддаючись пороку й легковажності чи в ім’я високої самопожертви, ми порушуємо закони правильного харчування, фізичного зростання і розвитку. Часто по­первах ми не помічаємо особливої шкоди, живемо безтурботно, обманюю­чись першими відчуттями, та настає час, і з невмолимою суворістю дово­диться розплачуватися за порушення цих законів, і чим довше і систематичніше ми порушуємо їх, тим важче боротися з їх неминучими і фатальними наслідками, і після безсилля і немочів передчасна смерть тіла засвідчує торжество перемоги фізичних законів, які немов мстяться за те, що їх порушують.

Те саме або щось подібне трапляється і з моральними законами. По тривалому часі, який дається людині у повне розпорядження, щоб добровільно обрати собі той чи інший шлях у житті, по тривалому часі, який дається на працю, на виправлення і покаян­ня, прийде Господь і зажа­дає від кожної людини звіту.

Звіт... Страшний будь-який, навіть малий звіт, і навіть на землі, де багато чого можна приховати, багато чому надати іншого забарвлення, виправдати начебто пристойною метою і спонукою. Та й на землі, в недосконалому суді, часто маску зривають, і правда торжествує. Але є вище правосуддя: воно існує в світі, воно у владі Того, Хто читає і думки, і сердечні почуття, бачить усе, найпотаємніше, як говорить Євангеліє: “Нема нічого захованого, що не відкрилося б”. Звіт перед цим правосуддям воістину страшний!

Отже, і природа, і здоровий наш глузд одностайно говорять нам про неминучість цього звіту. Чи потрібно ще наводити свідчення Святого Письма? Воно не лишає в цьому жодного сумніву і говорить про майбутній звіт з повною ясністю і визначеністю. Основні думки вчення Святого Письма про це висловлює апостол Павло у 2-му Посланні до Коринф’ян: “Всім нам належить стати перед судом Христовим, щоб кожному одержати згідно з тим, що він робив, живучи в тілі, добре або лихе” (2 Кор. 5, 10).

Амінь!

СВЯТІЙШИЙ ПАТРІАРХ КИЇВСЬКИЙ І ВСІЄЇ РУСИ-УКРАЇНИ ФІЛАРЕТ