"Ось джерело, облаштуй його, криницю зроби - і воно вдарить на повну силу.

Зроби витоку і купальню восьмигранну, щоб праворуч люди входили, а ліворуч виходили. Ми будемо прибувати сюди до купальні, як люди купатимуться."

Свята Трійця

Неділя 10-та після П'ятдесятниці. Слово проти диявола і злих духів

В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа!

Дорогі браття і сестри!

Євангельські читання дають нам привід говорити про буття диявола, про руйнівну смертоносну діяльність його.

І життя наше нинішнє настійливо вимагає, щоб ми усі дуже уважно поставилися до цієї теми. Бо незнання наше, або сором’язливе замовчування, або навіть і заперечення буття цієї страшної сили робить нас перед нею зовсім обеззброєними, і вона може вести нас, як овець на заклання, до загибелі.

Ми часто перестаємо розуміти, де світло і де темрява, де життя, а де смерть. Найбільшою перемогою злої сили, без сумніву, слід визнати те, що багатьом поколінням людей вона прищепила думку, що начебто диявола зовсім нема.

З певного часу, коли через нашу безтурботність і духовний сон ми позбулись покрова Божої благодаті, диявол постає перед нами в усьому своєму злобному вигляді, він виступає як жива відчутна дійова сила, і сила люта.

Господь застерігає усіх, хто живе на землі й ві­рує слову Його, і закликає до пильності, коли говорить: “Я бачив сатану, що, як блискавка, впав з неба” (Лк. 10, 18).

А в іншому місці Священного Писання про диявола говориться: “І не знайшлося йому місця на небі. І в страшній люті зійшов він на землю”, щоб ходити по ній, жити на ній і “рикати, як лев, шукаючи, кого б пожерти”.

І став губитель-диявол “князем світу цього”, а разом з ним оселились і панують на землі незчисленні полчища його поплічників.

Найперший і гіркий досвід диявольської влади випробували на собі наші праотці Адам і Єва. Стараннями диявола вони пізнали солодкість гріха і відчули гіркоту смерті. Його головним завданням була, є і буде боротьба з Богом за душі людей, а місце битви – серця людські.

Усе відбувається в серці: у ньому вміщується і безодня пекла й іскра віри. Нам з вами слід пильно вдивлятися в усе, що відбувається з нами і навколо нас. Потрібно знати своє серце, тому що незнання не виправдає нас у день Страшного Суду, який невідворотно наближається до землі. “Ідіть від Мене, прокляті, у вогонь вічний, уготований дияволу і ангелам його” (Мф. 25, 41), – скаже Син Людський тим, хто не знав, хто не хотів знати.

А прикладів насильства бісівської сили над людьми у Священному Писанні багато: це і євангельський образ жінки, що була 18 років згорбленою (зв’язаною) від диявола; це і двоє одержимих, що жили у гробах (у могильних склепах), – вони розривали страшною бісівською силою куті ланцюги, якими намагались їх зв’язати; це і біснуватий, якого біс, бажаючи занапастити, кидав то у вогонь, то у воду, і багато інших прикладів.

І Господь, зцілюючи біснуватих, не визнавав біснування природною хворобою. Він прямо називав її винуватцями бісів і виганяв їх.

Ці приклади, через жорстокосердість і недоумство наше, не торкають наші серця, коли ми читаємо або чуємо про них. Одні думають, що це було “колись” і “десь там”, інші мають зухвальство у глибині серця сумніватися у правдивості прикладі в з чужого життя, а деякі ідуть ще далі, невір’ям заперечують віро­гідність Божественного Писання.

А сьогодні вже не далекі приклади, а наше власне життя дає нам з вами відчути насильство, тиранію над нами – і самого диявола, і синів противлення, тобто людей, які стали виконавцями злої волі диявола на землі.

Вслухайтеся уважно в слова святого пророка Божого Ісаї. Чи не про нас і не про наш час говорить пророк, який жив за 759 років до Різдва Христового?

“Земля спустошена дощенту, пограбована до останку… Земля під своїми мешканцями споганіла, бо вони переступили закон, порушили устав, зламали завіт відвічний. Тому прокляття пожирає землю, і мешканці землі гинуть, людей зосталось мало… Зрадники зраджують, зрадники зраджують зрадливо!.. Земля розколеться на частини, земля здригнеться вельми. Земля хитатиметься, немов п’яний, гойдатиметься, мов халупа. І затяжіє її гріх над нею; вона впаде й не підведеться більше” (Іс. 24, 3-6, 16, 19-20).

Так, ці слова – про нас!

Це ми порушили Закон Божий!

Це ми порушили Його Завіт!

Це ми забули про Бога!

І наша матінка-годувальниця земля вже народжує одні лиш терни через злобу тих, що живуть на ній. І небо, яке колись дарувало людям дощ життя і плодоносну росу, сіє на наші голови хімічну отруйну вологу, і вітер Чорнобиля обпікає світ своїм смертоносним диханням. І розгул зла, лукавства і ворожнечі йде по землі.

І нема молитви, щоб залити цю пожежу зла, нема духовної сили, щоб відвернути загибель, яка наближається.

Невже усе це створила людина?

Ні, можливості людини обмежені, і строк її життя – 70, від сили 80 років; вона не встигає навіть усвідомити свого призначення на землі, як уже сходить у могилу. Немає у неї ні часу, ні сили, ні уяви посіяти стільки бід і зла, щоб вистачило на все людство.

Усе те мале зло, яке встигаємо скоїти ми, грішні люди, зводить докупи великий диригент – сатана, той, хто сіє в нас мале.

Він сіє мале і вирощує його у велике. І це називається таїною беззаконня. Таїна беззаконня все більше набирає сили саме тому, що послабшав наш опір їй.

У своєму спокушанні ми забуваємо Бога, забуваємо Небо, забуваємо вічність. На ґрунті повного занурення людей у плотське життя розростається всепоглинаюча розпуста.

Немовлята, зачаті у беззаконні, з’являються у світ хворими; від народження одержимі духом злоби, вони своїм лукавством часто перевершують дорослих. Підлітки в дурманних наркотиках шукають особливих відчуттів, часто знаходячи в них смерть. Юнаки і дівчата, не знаючи самого поняття невинності й чистоти, занурюються у болото такої грязюки, про яку подумати страшно і соромно говорити. Наркотичний чад для багатьох стає єдиним реальним життям. А гуркіт бісівського галасу, що увірвався у будинки наші з телевізійних екранів, приголомшив і задурив усіх від малого до дорослого, втягнув людей у вир пекельної круговерті, поневолюючи душі насиллям.

Ми, не замислюючись, добровільно впускаємо у свої домівки телевізійних чаклунів усякого роду і вчимося у них, як швидше і надійніше безповоротно загубити душу. Ланцюги, викувані з темряви гордощів, брехні й зарозумілості, все міцніше обплутують наші серця, зв’язують наш розум, наші руки, усе наше єство. Ми стаємо неспроможними ні до чого доброго. Світлий Ангел-Охоронитель стоїть осторонь, оплакуючи серця наші, які стали ареною бісівських ігрищ. Нормою життя стає – “ходи по трупах задавлених тобою, виривай шматок з чужого рота і плюй на всілякі заповіти”.

А той ворог, що посіяв страшні плевели злоби і гордині лжеіменного розуму, він – людиновбивця споконвіку, брехун і батько брехні – милується плодами справ своїх.

Він досяг успіхів. Він переміг людей. І Бог тепер не стільки заперечується, скільки витісняється з серця людини різноманітними пристрастями і життєвими турботами.

Бог просто забутий.

“Сину, дай Мені твоє серце”, – просить, кличе Господь.

Та де воно, наше серце? І чи ще є воно? Якщо і є, то нема у ньому місця для Бога, для світла і тиші, для миру і любові. Страшно нам від того, що Світло Боже відкриє нам страшний мотлох нашого серця.

Ми женемо Бога від себе і тікаємо від усього, що може виявити наше справжнє обличчя.

Та це знов і не ми, а все той же людиновбивця, який заводить нас усе далі й далі від спасіння, що приготоване людям Сином Божим. Ворог сам уже ввійшов у наше серце й заволодів ним.

Але не міг він цього зробити без нашої згоди. Премудрість Божа так створила людину, що без неї самої або проти її волі ні врятувати, ні погубити людину не можна.

І ми самі, відкидаючи Бога невір’ям або ж віруючи в Бога, але заперечуючи заповідане Ним, відкидаємо своє спасіння.

Не вірячи у темну страшну диявольську силу, але чинячи справи темряви, – ми самі віддаємо себе до її рук, самі готуємо собі безодню пекла.

Тож знайте, що диявол не інакше входить в нас, як опанувавши наш розум, наші думки. В одних він викрадає з розуму і серця віру, в інших його сморідне дихання спопеляє страх Божий; третіх уразив марно­славством, веде у полон багатьох пристрастей, бо марнославство і гординя породжують такі пороки, які відкривають врата душі бісам.

Людина не помічає, як стає одержимою. Нам треба добре пам’ятати, що основною характерною рисою диявольських підступів є пристосовуваність, що злі духи ведуть з нами боротьбу постійно і різноманітно.

Головне, що треба неодмінно знати, – що підхід бісів до нас непомітний і дія їх поступова. Розпочавши з малого, злі духи повільно, але впевнено набувають великого впливу на нас. Бісівські хитрість і лукавство, як правило, люб’язно йдуть назустріч нашим же бажанням і прагненням, навіть добре і невинне вони здатні перетворити на свою зброю.

Тепер багато людей кинулося до Церкви – хто вже зістарівшись у скверні гріха, хто зневірившись розібратися у мінливостях життя і розчарувавшись у його принадах, а хто – замислившись про сенс буття. Люди роблять потужний ривок з сатанинських тенет, люди тягнуться до Бога. І Бог відкриває їм Свої батьківські обійми. Як було б добре, якби ці люди змогли по-дитячому припасти до всього, що дає Господь у Церкві Своїм чадам, почати вчитися у Церкві заново мислити, заново відчувати, заново жити.

Та ні!

Великий спокусник – диявол – на самому порозі Церкви відбирає у більшості з них смиренне усвідомлення того, хто вони і навіщо сюди прийшли. І людина не входить, а “ввалюється” у Церкву зі всім тим, що є і залишилося в ній від прожитого життя, і в такому стані зразу ж починає судити й рядити, що в Церкві правильно, а що вже пора змінити.

Вона впевнена, що “вже знає, що таке благодать і як вона виглядає”. Ще не ставши православним християнином, не навчившись смирення, така людина вже стає суддею і вчителем. І, таким чином, знову проганяє Господа зі свого серця. І де? Прямо в Церкві! А людина цього вже навіть і не відчуває: адже вона знаходиться в Церкві, адже вона перегорнула вже всі книги, їй пора, як вона вважає, і священний сан приймати або вже треба і чернечий одяг вдягати. Такі люди справді можуть насмілитися прийняти священний сан або постригтися в чернецтво, але все це вже без Бога, будучи керованими тією ж темною силою, яка керувала їхнім життям до того моменту, як вони прийшли в Церкву. А далі чекай і інших, можливих тільки на ґрунті спотвореної віри, явищ. Християнство без праці, без боротьби, без хресних мук – це християнство тільки за назвою, а значить – без Бога. Воно приводить до різних спокус.

Диявол буде керувати своєю жертвою внутрішніми голосами і “видіннями”, в когось заполонить розум, сповнить серце хульними образами і словами.

І горе, якщо людина – невіглас у вірі, якщо не звернеться по допомогу до Бога, Який готовий допомогти навіть зраднику.

Нам всім треба пам’ятати, що в душі, навіть світлій і чистій, одна яка-небудь кинута дияволом думка може вмить спричинити збентеження, важкість і сердечний біль; а в душі, затьмареній гріхом, ще темній і неочищеній, навіть присутність ворога буде непомітною.

Цій непомітності сприяє злий дух, бо вона йому вигідна. Він, володарюючи над грішником, намагається тримати його у спокусі, запевняючи, що людина діє так сама по собі.

Спокушена людина, як метелик, летить на примарне світло бісівського видива, яке смертельно обпече її душу.

Вона бажала чуда, шукала одкровення, і воно з’явилось. І у людини навіть думки не виникає про своє прожите в гріхах життя, яке вже стіною стало між нею і Богом. Скільки ще треба працювати, щоб цю стіну розбити, щоб побачити Світло Істини!

Важко обманути дійсно віруючих. Смирення і страх Божий застережуть, а Дух Святий, Який охороняє їх, відкриє їм правду і наставить на всяку істину. З житій отців-подвижників відомо, що вони впізнавали біса, який з’являвся їм навіть в образі Христа. Духовна ж сліпота чи не більшості сучасних людей, часто навіть тих, хто називає себе християнами, веде їх до все більших бісівських спокус.

Вже тепер ми чуємо й читаємо у пресі про всілякі з’явлення-знамення то на небі, то на землі, про сяючі літаючі об’єкти, про “добреньких” інопланетян, про “барабашок”, які втручаються в життя наших сучасників, нав’язуючи їм певні норми життя і поведінки вже не в помислах, але зримо, на ділі, творячи “чудеса”, привчаючи спокушених до повної покори собі. Є навіть випадки самогубств, скоєних за навіюваннями цих “опікунів”.

І нікого не бентежить такий їх наплив, ні в кого не виникає думки: “А звідки ж воно, чому прийшло і де було раніше?” Але навіть якби хтось усі ці явища назвав у пресі своїм іменем, сказав, що це розгул бісівської сили у знебоженому світі, читачі все одно не зрозуміли б, що ж носять у собі ці явища.

Нові ж, відкриті останнім часом способи зцілення людей екстрасенсами шляхом духовного прозріння, ясновидіння і прозорливості вводять в оману дуже багатьох – від підлітків, які ледве долають шкільну програму, до викладачів вузів, від домогосподарок до визначних політиків. Дивно, що всі вони, не маючи ніякої медичної освіти, сприймають ці явища як дар неба. Дар-то дар! Але від кого і навіщо, що може принести він “цілителю” і хворому? “Цілителю” він принесе бісівську гординю, а пацієнту, який довірився йому, – порушення рівноваги духовних і душевних сил, що часто веде до одержимості.

Але це буде потім.

А поки що всі хочуть бути здоровими за будь-яку ціну. І це – знову богоборство. Християнин істинний, а не за іменем тільки і модою, обов’язково згадає у зв’язку зі всіма цими явищами, що зробили святі апостоли, коли зустріли дівицю, яка мала дух пророкування і цим заробляла гроші для своїх господарів. Віруючі згадають і відійдуть від духу лестощів, а невіруючі й самі зануряться в згубний обман, та ще й потягнуть за собою багатьох.

Все це, дорогі браття і сестри, знамення часу.

У всіх людей, які живуть на Землі в наш час, виникає відчуття катастрофи, що наближається.

Людство, яке знемагає від тяжкого передчуття, не хоче зупинитися і задуматися, зрозуміти, що ж з ним відбувається. Диявольські сили полонили розум і серце тих, хто живе гріхом. Гріх зігнув і спотворив людину настільки, що вона перестала бачити Бога. Вона не може випростатись і навіть не прагне, щоб розум її осяяло світло Божественної Істини, а темрява зникла.

Дорогі браття і сестри!

Припадімо до Спасителя! Саме цим ми зможемо протистояти дияволу, і він втече від нас.

Навчимося ж розуміти і берегти добро душі своєї, будемо охороняти входи до своєї душі, навчимося бачити себе. Тільки в такий спосіб ми виявимо всі підступи диявола всередині й навколо нас.

Помолимося ж, щоб Господь дав нам пильний розум, тверезу совість і відкрив наш духовний зір. Ніколи не будемо забувати про споконвічного ворога, який воює з родом людським. Пам’ятаймо, що сила злих духів міцна, а наша сила немічна.

Смиренно припадімо з безсумнівною вірою до Того, Чия Сила сильніша від диявольської.

Господи, ім’я Тобі – Сила, підкріпи ж нас усіх, що знемагаємо і падаємо!

Амінь!

СВЯТІЙШИЙ ПАТРІАРХ КИЇВСЬКИЙ І ВСІЄЇ РУСИ-УКРАЇНИ ФІЛАРЕТ