"Ось джерело, облаштуй його, криницю зроби - і воно вдарить на повну силу.

Зроби витоку і купальню восьмигранну, щоб праворуч люди входили, а ліворуч виходили. Ми будемо прибувати сюди до купальні, як люди купатимуться."

Свята Трійця

Антипасха. Неділя про Фому

Антипасха. Неділя про Фому

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі браття і сестри!

В Євангелії сказано, що “через вісім днів ученики Його знову були в домі, й Фома з ними. Прийшов Ісус, коли двері були замкнені, став посеред них і сказав: мир вам! Потім говорить Фомі: дай палець твій сюди і подивися на руки Мої; подай руку твою і вклади в ребра Мої, і не будь невірним, але вірним” (Ін.20, 26-27).

Коли ж Марія Магдалина хотіла доторкнутися до Христа, Господь сказав їй: “Не доторкайся до Мене, бо Я ще не зійшов до Отця Мого” (Ін. 20, 17).

Фомі дозволяється сприймати на дотик ребра і рани від цвяхів, а Марії – ні. Чому так? Відповідаючи на це запитання, святий Кирил Олександрійський говорить: “Марії не дозволено доторкатися, як ще не освяченій благодаттю Духа, тому що до Вознесіння Господа на небо Дух Святий ще не сходив на всіх. А Фомі дозволялося через те, що він з іншими апостолами одержав Духа. Бо хоча він був відсутній, але й на нього простягалася щедрість Даючого”.

Фома відчув на дотик ребро Спасителя, уважно випробував рану від воїнського списа, ретельно оглянув рани від цвяхів. Як же, скажуть, у тілі нетлінному з’явились ознаки руйнування? Бо рани на руках і ногах є ознаками руйнування тіла. А тіло Христове, перетворене в нетління, повинно було скинути разом з пошкодженням і все, що стосується пошкодження. Невже кульгавий і у вічному житті буде шкандибати? Або одноокий воскресне без одного ока? І як звільнимося від тління, якщо хвороби, які від нього походять, залишаться у наших тілах?

Читати далі...

Вхід Господній в Єрусалим. Чого навчає нас свято Входу Господнього в Єрусалим

Вхід Господній в Єрусалим. Чого навчає нас свято Входу Господнього в Єрусалим

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі браття і сестри!

Сьогодні ми святкуємо урочистий вхід Господа нашого Ісуса Христа в Єрусалим. Не раз і раніше Христос приходив до Єрусалима, не раз навколо Нього збиралися маси людей, що приходили слухати Його повчання та зцілятися від своїх недуг, але такої урочистості під час попередніх завітань Христа до Єрусалима не було.

Чому цей вхід був урочистим і чим він від­різняється від урочистих входів царів і великих полководців сивої давнини? Коли порівняємо вхід в Єрусалим Христа з входом царів і римських полководців після їхніх перемог, то побачимо безмежну різницю.

Царі і полководці в’їжджали у свої столиці після перемог на розкішних колісницях, що сяяли золотом, на баских конях. Вони встилали дорогу до цієї зустрічі тисячами вбитих на війні, омивали ріками людської крові. Навколо них рухалися легіони війська з усякою зброєю, а за ними – сотні полонених рабів у кайданах. Це була дійсна урочистість, вона наводила трепет і жах на весь народ.

Читати далі...

Неділя 5-та Великого Посту. Про великопісний спосіб життя

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі браття і сестри!

Ми відвідуємо церковні богослужіння, постимося і молимося у відповідний час, але всім цим не вичерпуємо подвигу посту. Для того, щоб усе це було діючим і принесло добрі наслідки, потрібна ще підтримка – всім нашим життям. Іншими словами – потрібен відповідний спосіб життя, який не був би протилежністю посту і не роздвоював би нашу душу.

У давні часи у православних країнах саме сус­пільство створювало великопісну атмосферу життя через відповідні звичаї і навички, як особисті, так і суспільні. Так, упродовж Великого посту усі люди підпорядковувалися звичаям, які не давали забувати окремим членам суспільства про Великий піст. Наприклад, про піст постійно нагадував великопостовий дзвін, театри були закриті, припинялися велико­світські прийоми. Самі собою ці зовнішні прояви пос­ту не могли розбудити в людині почуття покаяння, але складалася відповідна атмосфера, яка допомагала обдумати власний духовний стан. Ми, люди, слабкі, і нам потрібне постійне нагадування про наші обов’язки. Хоча, звичайно, зовнішні правила не можуть за­мінити внутрішнього подвигу віруючої людини.

На жаль, тепер ми живемо не у православному суспільстві, і тому в наш час суспільне життя не може створити для нас великопісну атмосферу. Світ, який оточує нас і до якого ми належимо, не змінюється у дні Великого посту. Духовна трагедія секуляризму полягає в тім, що він вштовхує людину у звичайну релігійну шизофренію, коли життя віруючої людини роздвоюється на релігійне і світське, між якими немає належного зв’язку. Тим-то сучасне духовне життя православних християн значно ускладнилось і вимагає набагато більше зусиль, ніж у ті добрі часи. В наш час великопісну атмосферу можна створити лише в домашніх умовах, і то не завжди, бо і в сім’ях часто не існує єдиних поглядів на духовне життя.

Подробнее...

Четверта неділя Великого посту. Через нашу віру неможливе стає можливим

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі браття і сестри!

Одного разу до Ісуса Христа, Якого оточував на- род, підійшов чоловік і привів з собою сина свого, якого мучив злий дух німоти і глухоти. Батько прийшов з наміром отримати допомогу страднику-сину. Але в його серці було якесь невір’я. Він жалівся Ісусу Христу на Його учеників, що вони не могли вигнати біса з його сина. “Учителю, – говорив батько, – я привів до Тебе сина мого, що має духа німого. Де тільки нападе на нього, кидає його на землю, і він пускає піну, і скрегоче зубами своїми, і ціпеніє. Я казав ученикам Твоїм, щоб вигнали його, та вони не змогли” (Мк. 9, 17-18).

Христос Спаситель при всій Своїй лагідності прогнівався на таке невір’я і сказав: “О роде невірний, доки буду з вами? Доки буду терпіти вас?” (Мк. 9, 19). Але тут же пожалів і страдника-сина, і нещасного батька і сказав: “Приведіть його до Мене”. І привели його до Нього. Як тільки біснуватий побачив Його, дух стряснув його; він упав на землю і валявся, пускаючи піну (Мк. 9, 19-20). Наблизившись до Сина Божого, злий дух своїм падінням на землю невільно виявив Йому свою покору.

Читати далі...

Слово Святійшого Патріарха Філарета на свято Благовіщення

Слово Святійшого Патріарха Філарета на свято Благовіщення

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі браття і сестри!

Сьогодні Православна Церква святкує Благовіщення Пресвятої Богородиці. Чому ця подія називається Благовіщенням? Від слова блага вість. Блага вість від кого і кому? Насамперед блага вість Пресвятій Богородиці.

У чому полягала блага вість по відношенню до Пресвятої Діви?

Блага вість полягала в тому, що вона, а не хтось інший, повинна народити Спасителя світу. Тому для неї це була блага вість.

Чи тільки для Пресвятої Богородиці це блага вість? Ні, не тільки для неї, а й для всього людського роду. І ця блага вість полягала в тому, що прийде нарешті довгоочікуваний Спаситель світу, Спаситель від гріха і від смерті людського роду.

Ми дуже часто говоримо про спасіння від гріха й смерті. Говоримо, а не усвідомлюємо, що це означає.

Що означає визволити людський рід від гріха й смерті?

Уявімо собі, що цього б не було. Не було пришестя Спасителя, а звідси, не було визволення від гріха й смерті. Жили б ми так, як живемо зараз, чи ні? Атеїсти скажуть, що жили б і без Спасителя. А Церква каже – ні, не жили б ми так, як живемо зараз, навіть у гріхах.

Читати далі...

Слово про те, чому і як треба шанувати Хрест Господній

Слово про те, чому і як треба шанувати Хрест Господній

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі браття і сестри!

Ми вшановуємо Чесний і Животворчий Хрест Господній і поклоняємося йому. Найкраще про значення Хреста Христового сказав апостол Павло. Він назвав його знаменням, тобто прапором християнства. Але Хрест Христів, на думку апостола Павла, є не тільки величним прапором християнства, який нічим не повинен бути затьмарений. Він є тим знаряддям, яким випробовуються і ті, що прагнуть загибелі, і ті, що йдуть до спасіння. Він є тим полем битви, на якому стикаються і виявляють свою вартість мудрість язичників, книжництво юдеїв та премудрість Божа.

Як же через хрест виявляють себе людська мудрість і премудрість Божа? Апостол Павло з’ясовує це на прикладі коринфських християн. “Погляньте, браття, – каже він, – хто ви, покликані: небагато серед вас мудрих за плоттю, небагато сильних, небагато благородних; але Бог обрав немудре світу, щоб посоромити мудрих, і немічне світу обрав Бог, щоб посоромити сильне; і незнатне світу, і принижене, і нічого не значуще обрав Бог, щоб скасувати зна­­чуще, – щоб ніяка плоть не хвалилася перед Богом” (1 Кор. 1, 26-29).

Юдеї і язичники довгий час вважали християн найнікчемнішими членами суспільства, яким не варто було і жити на світі. Віра Христова довгий час була вірою рабів і знедолених людей. Але ці злидарі і холопи швидко посоромили тих, що вважали себе мудрими, багатими і благородними; нікчемні перемогли могутніх, як колись маленький Давид – великого Голіафа, зухвала плоть зніяковіла перед Богом. І все це сталося через відмінності у ставленні язичників та юдеїв – з одного боку, і християн – з другого боку, до Хреста Христового, до Його страждань. У цій нерівній боротьбі переміг Хрест Христів.

Читати далі...