"Ось джерело, облаштуй його, криницю зроби - і воно вдарить на повну силу.

Зроби витоку і купальню восьмигранну, щоб праворуч люди входили, а ліворуч виходили. Ми будемо прибувати сюди до купальні, як люди купатимуться."

Свята Трійця

Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста Господнього. Слово про віру істинну, яка не сприймає сучасні новітні вірування

Воздвиження Хреста Господнього. Слово про віру істинну, яка не сприймає сучасні новітні вірування

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі браття і сестри!

Головним змістом Святого Письма є утверд­ження віри. Перші люди згрішили, тому що втратили віру. До пришестя Христа Спасителя основним завданням старозавітних патріархів, царів і пророків було збереження в ізраїльському народі віри у грядущого Спасителя світу. Народився Син Божий, і всі Його проповіді і вчинки були спрямовані на пробудження в людях віри. Христос навчав, творив чудеса, щоб люди повірили, що Він є Син Божий, Спаситель світу. Коли Спаситель зціляв від хвороб, повертав зір сліпим, виганяв з людей бісів, воскрешав мертвих, Він завжди говорив: “Віра твоя спасла тебе”. Апостоли Христові теж через свою проповідь несли у світ віру Христову, яка врешті-решт змінила світогляд Римської імперії, а пізніше і багатьох-багатьох інших країн, у тому числі Київської Руси, нинішньої України.

Без віри людина не може жити на землі, залишаючись людиною. Не випадково завжди говорили і в наш час продовжують говорити, що кожна людина повинна у щось вірити. Вірили навіть у “світле майбутнє”. У кожного своя віра.

Свобода, якою наділив Бог людину, дає їй можливість вірити у що завгодно. Свобода призвела до виникнення багаточисленних релігій. І в наш час у кожній країні існує ціла гама релігійних конфесій. Закони про свободу совісті дозволяють у багатьох країнах світу сповідувати будь-яку релігію.

При всій різноманітності релігій, істинна віра повинна бути лише одна. Чому? Тому що існує тільки один Бог. Богів не може бути багато. Бо там, де існує хоча б два боги, там немає жодного бога. Так само не може бути двох істин. Істина одна.

Читати далі...

Неділя Чотирнадцята після П'ятдесятниці. Багато покликаних, та мало обраних

Неділя Чотирнадцята після П'ятдесятниці. Багато покликаних, та мало обраних

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі браття і сестри!

Сьогоднішня євангельська притча про званих на весілля дає нам відповідь на запитання: чому в світі багато невіруючих і чому так мало людей ходить до храму Божого. Сам Господь наш Ісус Христос дав відповідь. Він сказав: “Багато покликаних, та мало обраних” (Мф. 22, 14). Значить, ті, що не вірять у Христа Спасителя нашого і не ходять до храму, не належать до обраних. А це жахливо, якщо усвідомити собі, що ти не належиш до обраних. Бути обраним ще не означає, що увійдеш у Царство Небесне, Царство вічне. Але якщо ти не обраний, то твоє вічне майбутнє – страждання. Страждання – це насамперед відсутність єднання з Богом, джерелом життя, це відсутність любові, яка є основою радості і блаженства, бо Сам Бог є любов. І коли уявиш собі, що такий стан буде вічним, то душу охоплює жах.

І цей жах – вічне страждання – люди обирають добровільно, і не просто добровільно, але і всупереч попередженням. Незбагненне милосердя Боже до людини! Незважаючи на добровільну відмову людини від Бога, Бог ніколи не залишає людину. Безмірна любов Божа постійно застосовує різні засоби, щоб спасти людину для вічного блаженного життя, для Царства Небесного.

Від самого початку історії людства Бог закликає людину прокинутися від гріховного сну і не чинити зла. Цей голос Божий перші люди чули в раю. Він дав людям через Мойсея на Синайській горі десять заповідей. Цими заповідями Він звертається до нас і каже: “Я є Господь Бог твій, нехай не буде в тебе інших богів, крім Мене”. В заповідях Божих настанови, як треба жити людині на землі. Виконуй ці заповіді, шануй батька і матір, і добре тобі буде, і довголітнім будеш ти на землі.

Читати далі...

Неділя Тринадцята після П'ятдесятниці. Про різне розуміння Царства Божого

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі браття і сестри!

Сьогоднішнє євангельське читання присвячується притчі Христа про виноградник і злих виноградарів. Господь говорить: один добрий господар посадив виноградник, обніс його огорожею, викопав у ньому виностік, збудував башту, віддав його виноградарям і від’їхав. Коли ж наблизився час збирання винограду, господар послав своїх слуг отримати плоди. Але виноградарі, схопивши слуг, кого побили камін­ням, кого прибили, а декого і вбили. Тоді господар послав інших слуг, більше, ніж перше, але виноградарі вчинили з ними так само. Нарешті господар вирішив послати свого сина, думаючи про себе, що виноградарі посоромляться його. Вони ж розмірковували інакше. Побачивши сина, сказали один одному: “Це спадкоємець, уб’ємо його і заволодіємо спадщиною”. Виноградарі схопили сина, вивели його із виноградника і вбили.

“Що зробить господар з цими виноградарями, коли прийде в свій виноградник?” – запитав Ісус Христос Своїх слухачів. Всі одностайно відповіли Йому: “Злочинців цих покарає смертю, а виноградник віддасть іншим виноградарям, які віддаватимуть йому плоди своєчасно” (Мф. 21, 41).

Господь закінчив притчу словами: “Тому… відбереться від вас Царство Боже і дане буде народові, який буде приносити плоди його” (Мф. 21, 43).

Безпосередньо ця притча має пряме відношення до юдейського народу. Йому було доручено Богом зберігати віру в істинного Бога, в той час, коли всі інші народи втратили правдиву віру і стали поклонятися облудним богам. Тільки юдейському народу було довірено зберігати віру в пришестя Месії – Спасителя світу. Коли ж прийшов Месія, тобто Христос – Єдинородний Син Божий, вони Його не прийняли. Мало того, що не прийняли, вони Його розіп’яли на хресті і вбили. Треба бути зовсім сліпим і мати жорстоке серце, щоб убити свого Благодійника і Спасителя. Юдеї це зробили. Тому Ісус Христос сказав: “Відбереться від вас Царство Боже і дане буде народові, який буде приносити плоди його”.

Читати далі...

11 вересня - усікновення чесної голови святого пророка і Хрестителя Господнього Іоанна Предтечі

11 вересня - усікновення чесної голови святого пророка і Хрестителя Господнього Іоанна Предтечі

В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа!

Дорогі браття і сестри!

Читаючи Священне Писання, ми часто зустрічаємось із житіями тих, які були найвеличнішими серед людей свідками Божими на землі. Вони стали основою і опорою Церкви Христової, адже своїм життям і кончиною проповідували Слово Боже грішному людству. І поряд з тим, що більшість людей на землі знаходять спокій і тихе існування, насолоджуються життям і втішаються в скорботах, в обранців Господніх, безліч яких знає як Старий, так і Новий Завіт, життя наповнене постійними гоніннями, тяжкими стражданнями і, навіть, мученицькою смертю. Згадаймо хоча б пророка Ісаю, який був розрізаний заживо дерев’яною пилою, чи Манасію, чи Захарію, який був убитий у вівтарі між престолом (Ковчегом завіту) і жертовником, чи архідиякона Стефана, який був побитий камінням, чи апостолів Якова і Павла, які були усічені мечем, а апостола Петра, який взагалі був розіп’ятий головою вниз… Це тільки маленький приклад того, що терпіли праведники в ім’я Господнє. Але серед всіх цих праведників найстрашнішою і найбезглуздішою смертю закінчив своє житіє найбільший серед людей і пророків, коли-небудь народжених жінкою (Лк. 7: 28), – Хреститель Спасів Іоан, пам’ять якого ми сьогодні світло святкуємо. Про кончину його життя нам розповідає євангельський уривок, який ми чули сьогодні за Літургією.

Читати далі...

Неділя Дванадцята після П'ятидесятниці. Слово про вічне життя

Неділя Дванадцята після П'ятидесятниці. Слово про вічне життя

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі браття і сестри!

Сьогоднішнє євангельське читання торкається дуже важливого питання – про життя вічне. Питання про вічне життя поставив перед Ісусом Христом багатий юнак.

Юнак не мав ніякого сумніву, він був переконаний, що вічне життя існує. Його турбувало інше: як увійти в вічне життя?

Господь указує йому на заповіді, які Бог дав людям через Мойсея, причому на ті заповіді, що стосуються любові до ближніх, минаючи заповідь про любов до Самого Господа Бога. І це тому, що на любові до ближніх ґрунтується і любов до Бога. Без любові до ближніх неможливо любити Бога. “Хто не любить брата свого, якого бачить, як може любити Бога, Якого не бачить?” – говорить св. Іоан (1 Ін. 4, 20). Отже, Господь сказав багатому юнакові: “Якщо хочеш ввійти в життя вічне, дотримуйся заповідей: не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не лжесвідчи, шануй батька й матір і люби ближнього твого, як самого себе” (Див.: Мф. 19, 18-19).

Дійсно важливе питання порушує Господь для кожного з нас, а не тільки для багатого юнака. Нема нічого більш очевидного за смерть: всі ми помремо, і наші тіла перетворяться на прах, на землю, з якої створена людина на початку, а наші душі, створені Богом за Його образом і подобою, – безсмертні. Вони постануть перед Богом на суд. Таке Божественне установлення, яке ніхто із смертних змінити не може. “Людині визначено один раз умерти, а потім суд”, – говорить ап. Павло.

Читати далі...

Проповідь в Одинадцяту неділю після П'ятдесятниці. Треба прощати провини винуватцям нашим, як і Христос прощає гріхи наші

Проповідь в Одинадцяту неділю після П'ятдесятниці. Треба прощати провини винуватцям нашим, як і Христос прощає гріхи наші

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі браття і сестри!

Господь Ісус Христос часто навчав народ притчами, тому що вони були найбільш зрозумілими для простих людей і справляли на них велике враження. Сьогодні ви чули важливу для нашого сучасного духовного життя притчу – притчу про жорстокого боржника (Мф. 18, 23-35). Один цар захотів розрахуватися зі своїми боржниками. Покликав одного з них, який був винен йому 10 тисяч талантів. Це дуже велика сума. Цар сказав боржникові: якщо той не поверне борг, то він продасть все його майно, навіть дружину і дітей. Не маючи можливості заплатити таку велику суму, боржник став благати царя, щоб він потерпів, кажучи, що скоро поверне гроші. Цар змилосердився і простив йому весь борг. Така незаслужена ми­лість царя повинна була б зробити боржника вдячним і милостивим. Але злий боржник не став від цього добрішим.

Ідучи від свого благодійника, він зустрів приятеля, який був винен йому сто динаріїв, тобто в мільйон разів менше, ніж він сам був винен. Грубо, на вулиці, він хапає за горло свого приятеля і вимагає від нього негайно повернути ці 100 дінаріїв. Нещасний боржник став на колінах благати потерпіти борг ще деякий час. Але раб царя був невблаганний. Він посадив свого приятеля у в’язницю, доки той не поверне йому весь борг.

Все це бачили люди і передали царю, що вчинив його раб, якому він простив весь борг. Цар знову покликав свого раба і суворо сказав йому: “Увесь борг я простив тобі, чи не належало б і тобі простити своєму боржнику?” І посадив цар раба до в’язниці, доки він не поверне борг.

Господь Ісус Христос, закінчуючи притчу, сказав, що так і Отець Його Небесний не простить людям провин їхніх, якщо вони не будуть прощати провини ближнім.

Читати далі...